Я віддав би життя за тебе (збірник). Френсіс Скотт Фіцджеральд
він почав «Прекрасних і приречених», зосередився на цьому другому з ліку романі й дав знати в тому-таки листі, що «цього літа, мабуть, не буде оповідань». «Боргова розписка» загубилася в шарварку ранньої слави письменника й належала довірчим власникам майна Фіцджеральда до 2012 року, коли її рукопис та машинопис придбала Байнеківська бібліотека Єльського університету за 194 500 доларів.
I
Ім’я, що фігурує вище, не моє – його носій дозволив мені підписати ним це оповідання. Не відкрию свого справжнього імені. Я видавець. Приймаю до друку довгі романи про молодече кохання, що їх пишуть старі діви з Південної Дакоти; детективні оповідання про заможних завсідників клубів і розбишакуватих, як апаші, дівчат[7] із «широко розплющеними чорними очима»; есеї про загрозу того і сього, про барву місяця на Таїті, що їх пишуть університетські професори та інші нероби.
Не беру романів від авторів, яким менш ніж п’ятнадцать років. Усі колумністи й комуністи (ніколи не зможу розрізняти ці слова) ображають мене, кажучи, що я ласий на гроші. Так, я їх хочу, ще й як хочу. Їх потребує моя жінка. Їх весь час витрачають мої діти. Якби хтось запропонував мені всі гроші Нью-Йорка, я б не відмовився. Замість відкрити за рік Семюела Батлера[8], Теодора Драйзера та Джеймса Бранча Кабелла, я волів би видати книжку, на яку надійшло б п’ятсот тисяч попередніх замовлень. Ви теж зробили б такий вибір, якби були видавцями.
Півроку тому я уклав договір про книжку – без сумніву, вартісну річ. Написав її Гарден – парапсихолог, доктор Гарден[9]. Його перша книжка – я опублікував її ще в 1913-му – цупко, наче піщаний краб на Лонг-Айленді, вчепилася за вершину успіху, а парапсихологія ж у той час була далеко не в такій моді, як нині. Ми рекламували нинішню новинку як документальне свідчення з потужністю п’ятдесят не те що кінських – серцевих сил. Небіж автора, Косґроув Гарден, загинув на війні, й доктор Гарден стримано та шанобливо описав своє спіритичне спілкування з ним за допомогою різних медіумів.
Гарден – це не якийсь собі інтелектуал-вискочка, а відомий психолог, доктор філософії Віденського університету, доктор права Оксфордського університету, ще й колишній запрошений професор в Університеті Огайо. Ця книжка не відзначається сухістю чи наївністю. Його підхід ґрунтувався на фундаментальній розважливості. Наприклад, у книжці згадано, що якось до автора прийшов молодик на прізвище Вілкінз і заявив, що небіжчик винен йому три долари вісімдесят центів. А тоді попросив доктора Гардена з’ясувати, що думає робити покійник із цим боргом. Але доктор Гарден навідріз відмовив. Вважав, що такі розпитування померлих – це щось схоже на молитви до святих, щоб ті допомогли відшукати загублену парасольку.
Три місяці ми готувалися до публікації. Набрали різними шрифтами три версії першої сторінки, заплатили захмарний гонорар п’яти художникам, замовивши в кожного два малюнки для суперобкладинки, аби потім із усього цього вибрати
У США словом «апаші», яке походить від назви племені північноамериканських індіянців, позначають також паризьких вуличних дівчат, що й ножем уміли орудувати, неформальні угруповання яких діяли на початку 1900-х років. Своєю чергою, «Les Apaches de Belleville» («Апаші Бельвілля») дали назву енергійному танцеві «віку джазу» – «apache dance», у якому партнер і партнерка стусають одне одного, а насамкінець поєднуються у фігурі вальсу.
Семюел Батлер (1835—1902) – автор антивікторіанського автобіографічного роману «Шлях усякої плоті» (1903); Теодор Драйзер (1871—1945) – журналіст, автор натуралістичних романів «Сестра Керрі» (1900) і «Американська трагедія» (1925); Джеймс Бранч Кабелл (1879—1958) – романіст, відомий передусім своїм «Юрґеном» (1919) і дальшим судовим переслідуванням самого автора та його видавця за непристойність цього твору.
Часто траплялося, що Фіцджеральд хибно застосовував правило правопису «і перед е» (прикладом цього є написання прізвища одного з героїв «Великого Ґетсбі» – Меєра Вольфсгейма: Wolfshiem) і неправильно писав прізвище Драйзера. Мабуть, у наші часи дістав би діагноз «дислексія»
З 1885 року, коли засновано Американське товариство дослідників парапсихології, науковці, фізики, психологи, дослідники сну та ясновидці публікували книжки, які містили роздуми на різні теми – від телепатії до загробного життя. Не випадково Фіцджеральд наголошує, що вже в 1913 році, останньому передвоєнному, зростала зацікавленість парапсихологічними експериментами, зокрема спілкуванням із мертвими, а згодом досягла вершини – як природний наслідок розвитку світу, збуреного Першою світовою війною.