Потоп. Том II. Генрик Сенкевич
конфедератів дивляться, чи часом від них якийсь порятунок для вітчизни та громадян не прийде.
– Ваша вельможносте, – зауважив пан Кміциц, – бачу, що ви не кращого, ніж я, шведам бажаєте?
Незнайомий пан озирнувся немовби з певним острахом навколо, але відразу ж заспокоївся і продовжив:
– Жадаю їм, щоб їх мор вибив, і цього перед вами не приховую, бо бачиться мені, що ви порядний, і навіть якби й не був порядний, то мене не зв’яжете і шведам не відвезете, та й я не дамся, маючи озброєну челядь і шаблю при боці.
– Можете, ваша вельможносте, бути впевнені, що я цього не зроблю. Більше того, до серця мені ваші слова. Вже хоча б те мені подобається, що ви не завагалися маєтки залишити, яким ворог мститися не забуде. Похвали гідна така позиція щодо батьківщини.
Пан Анджей мимоволі став промовляти протекційним тоном, як начальник до підлеглого, не подумавши, що такі слова могли б дивно звучати з вуст шляхтича-конюха, але, либонь, і молодий пан не звернув на це увагу, бо лише хитро заморгав очима:
– Чи я дурний? У мене перше правило, щоб моє не пропало, бо що Господь Бог дав, те треба поважати. Я сидів тихо до жнив та обмолотів. А тепер, коли все цінне в Пруссію продав – і реманент, й усіляке майно, то подумав собі: час у дорогу! Тепер можуть мені мстити, хай собі забирають, що їм до смаку припаде.
– Але ж ваша вельможність залишила землю та будівлі.
– Бa, коли я Вонсошське староство орендую від мазовецького воєводи, а саме зараз мій контракт закінчився. Останній внесок я ще не заплатив і не заплачу, бо, як я чув, пан мазовецький воєвода зі шведом знюхався. То нехай йому за це внесок пропаде, а мені готовий гріш додасться.
Пан Кміциц усміхнувся.
– Дай Вам, Боже, здоров’я! Бо бачу, що ви не лише мужній кавалер, а й розсудливий!
– Як же без цього? – підтримав незнайомець. – Розсудливість – це основа! Але не розсудливо я з вами розмовляв. Чому ж, відчуваючи кривди вітчизни та нашого короля, ви не підете до тих чесних вояків на Підляшшя і в їхні ряди не станете? І Богові слугуватимете, і самому може пощастити, бо то вже не одному сталося, що з бідного прислужника паном із війни вийшов. Видно по вас, що ви сміливий і рішучий, а якщо вам походження не стає на заваді, то можете хутко до якоїсь такої фортуни дійти, якщо Бог здобичі додасть. Тільки б не марнувати те, що тут і там у руки втрапить, то і пухир наллється. Не знаю, чи ви маєте якийсь маєток, а якщо не маєте, то могли б мати: з пухирем і з орендою неважко, а з оренди, за Божої помочі, і до спадку недалеко. А так, почавши від прислужника, можна і товаришем померти, або на якійсь високій посаді, аби до роботи не лінуватися, бо хто вранці встає, тому Бог дає.
Пан Кміциц гриз вуса, бо його безугавний сміх брав. Все його обличчя аж тремтіло, він одночасно і морщився, бо час від часу боліла рана, що встигла вже присохнути.
Незнайомець же не вгавав:
– Прийняти вас там приймуть, бо в людях мають потребу, врешті ви мені приглянулися й я беру вас під свою опіку, а за такої підтримки можете