Потоп. Том III. Генрик Сенкевич
уже здобув. Тим часом побачив потужну фортецю, яка нагадувала данські та нідерландські, про які без гармат великого калібру не міг навіть мріяти.
– Що там? – спитав він, побачивши пана Сапєгу.
– Нічого! Пан староста не хоче балакати з поляками, котрі вашій королівській величності служать. Послав до мене свого блазня, котрий мене і вашу королівську величність знеславив так сороміцьки, що я повторити не наважуся.
– Мені байдуже, з ким хоче балакати, лише б розмовляв. Мені не бракує залізних аргументів, а тим часом Форґеля йому пошлю.
Через півгодини Форґель із суто шведською запобігливістю сповістив про себе біля воріт. Навісний міст повільно опустився на рів і генерал в’їхав у фортецю. Його зустріли зі спокійною гідністю. Не зав’язували очей ні йому, ні комусь зі свити. Вочевидь, хотів пан староста, щоб той усе розгледів і про все міг королеві розповісти. Магнат прийняв посла з такою розкішшю, як справжній князь, чим справив карколомне враження, бо пани шведські не мали і двадцятої частини таких багатств, як поляки, а пан староста між польськими був чи не найзаможнішим. Хитрий швед одразу ж узявся господаря трактувати, немовби його король Карл до рівного собі монарха з посольством послав, запобігливо назвав його принцом і весь час так вельможу називав, хоч пан Собіпан уже першого разу йому заперечив:
– Я не принц, eques polonus sum, і вже тому князям рівний!
– Ваша світлосте! – правив далі, не даючись збити себе на манівці, Форґель. – Найясніший шведський цісар і володар (тут він довго називав усі титули) зовсім не як ворог сюди прибув. Відверто кажучи, він на відвідини сюди приїхав і через мене оголошує, маючи, сподіваюся, небезпідставну надію, що ваша світлість для особи його і його війська браму свою відчинити захоче.
– У нас немає такого звичаю, – відповів пан Замойський, – щоб комусь у гостинності відмовляти, хоч би навіть і непрошений приїхав. Завжди в мене знайдеться місце за столом, а для такої гідної особи навіть почесне. Скажіть, отже, ваша гідносте, найяснішому цісарю, що це честь для мене, тим більше, що вельможний Карл-Ґустав є господарем у Швеції, як я в Замості. Але, як ваша гідність могла бачити, слуг мені не бракує, тому його шведська ясновельможність не має потреби своїх з собою брати. Інакше я міг би подумати, що він мене вважає задрипанцем і зневагу хоче мені виказати.
– Добре! – прошепотів за спиною пана старости пан Заглобa.
А той, закінчивши свою промову, став губи надимати, пихтіти та повторювати:
– Га! Ось так! Га!
Форґель прикусив вус, помовчав трохи і продовжив:
– Найбільшим доказом недовіри стало б для короля, якби ваша світлість його гарнізон у фортецю впустити не погодилась. Як королівський повірений я знаю його найпотаємніші думки, до того ж маю наказ оголосити вашій гідності і слово від імені короля дати, що він ні держави замойської, ні цієї фортеці займати на постійно наміру не має. Але коли війна в усій цій країні нещастя роздмухує знову, коли бунт голову підняв, а Ян-Казимир, забувши незгоди, які на Річ Посполиту впасти можуть,