Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

      Гайде у тому досвіду не мала.

      Вона в країні сонячній жила,

      де трави палить спека небувала

      і поцілунок спалює дотла.

      Народжена в коханні, теж кохала,

      лукавити з Жуаном не могла,

      нічого не боялася й нікого

      в полоні почуття полум’яного.

      О, скільки нам доводиться платити

      за той солодкий, радісний полон!

      В рішучу мить цю радість зупинити

      і глузд повинен був би, і закон,

      чи на жадання це несамовите

      накласти низку певних заборон.

      Дивуюся, що Каслрей навіть з нього

      ще не бере податку, як з усього!115

      Тож – відбулося! Біля океану

      вони серця з’єднали і тіла,

      і свідком ніч Гайде та Дон Жуану

      під час вінчання їхнього була.

      Вони – подружжя! Славу та осанну

      їм провістив не піп, а ніч і мла.

      Трава в печері постіллю була їм,

      а світ – і домом затишним, і раєм.

      Кохання! Цезар був твоїм забралом,

      Тіт був твоїм володарем з мечем,

      Антоній був рабом твоїм невдалим,

      Катулл – співцем, Горацій – тлумачем,

      Сафо – вона з усім своїм загалом

      наслідувачів сірих та нікчем

      лише мудрець або панчоха синя.116

      А ти, кохання, прикростей богиня!

      З тобою зазнає тяжких аварій

      подружня честь і відданість міцна.

      Ні Магомет не був одним із парій,

      ані Помпея117 честь не омина,

      у славі Цезар, в шані Велісарій,

      великі та достойні імена,

      та схожість їхня не у високості,

      а в тому, що усе це – рогоносці.

      Кохання і філософів творило:

      і Епікур, і навіть Арістіпп

      нас ревно аморальності учили

      або зручної практики… Коли б

      вони ще додали нам трохи сили,

      аби його уникнули ми хиб,

      якої б слави вчення те надбало!

      «Кохай і пий…» – слова Сарданапала.118

      Та Джулія… Невже зродила втому

      вона так швидко в милого свого?

      О, безсумнівно, місяць винен в тому —

      нове кохання – витівка його.

      Коли не так, якого б чорта в ньому

      з’являлася ні з того, ні з сього

      непереборна кидатися звичка

      до кожного привабливого личка?

      Ненавиджу нестійкість хворобливу,

      текучу й невловиму, наче ртуть!

      Я з вдач таких завжди даюся диву.

      В мені постійні нахили живуть,

      і я любов плекаю незрадливу.

      Та, на хистку заманюючи путь,

      з’явилась вчора дівчина премила

      і почуття непевні породила…

      В мені філософ мовив: «На дозвіллі

      ти про подружні узи краще дбай!»

      «То так, – сказав я, – але зубки білі

      та очі ці мені віщують рай…»

      «О, схаменись!» – в античному він стилі

      гукнув: