Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

      Душа, як небо, – теж частина раю.

      Як в небі, в ній буває день і ніч,

      гримить гроза, коли з-за виднокраю

      зринає хмара… І сльозами з віч

      рясніє дощ – кінця йому немає.

      Густий туман і мряка навсібіч

      така, що й промінь вибитись не може,

      що на англійський клімат дуже схоже.

      Печінка – це лікарня задля жовчі,

      але порядок в ній – не доведи!

      І функції медично-оздоровчі

      виконує сяк-так вона завжди.

      Ошкірить пристрасть зуби свої вовчі

      слідом за тим нового лиха жди:

      і страх, і лють, і ревнощі гріховні

      із неї вириваються назовні.

      Тож я анатомічний свій аналіз

      кінчу, терпцеві знаючи межу.

      Дванадцять написати ще зосталось

      мені пісень чи більше, не скажу.

      Повагу – ось моя природна галузь —

      засвідчую, бо нею дорожу.

      І хай Жуан з Гайде на самоті там

      обстоюють кохання перед світом!

      Вітаю, Музо!.. І тому подібне…

      Жуана ми залишили тоді,

      коли, харчі поглинувши жадібно,

      він спав, на груди спершись молоді.

      Його кохало серце, котре гибне,

      але не відчуває, що в біді