Ситуація «нуль», або Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв
Якщо хочете знати, особисто я був проти таких пересторог. Я інформований щодо можливостей сучасної техніки. Та, повірте, Лавре Станіславовичу, в таких старомодних підходах є певна рація. Ми називаємо це «покрити Храм іззовні». Така у нас традиція безпеки. Традиція дуже давня і шанована.
– Добре, – махнув рукою Лавр. – Покривайте собі, якщо ви вже все узгодили з шефом. Мені, я вам скажу, до клієнтських приколів не звикати. Ваші гроші – ваші правила.
– От і добре, – підвів риску Корецький, повертаючи кермо. Peugeot виїхав на трасу і рушив, набираючи швидкість, на захід.
Глава 2
Мармура ще навчалася у школі, коли татова помилка загасила сонце на чиновницькому небосхилі їхньої родини. Тоді тато мав виголошувати важливу доповідь на високій нараді, у присутності Президента і міністрів. У тій доповіді був один підступний абзац. Себто, не просто абзац, а повний абзац. Ось такий:
«Ресурсною специфікою ґрунтового покриву району є те, що тут зустрічаються три типи ґрунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені ґрунти і глибокі мало гумусні чорноземи».
Словесну «міну» з двома «опідзоленими» тато зауважив і тренувався вимовляти ту «міну» правильно. Він спочатку облизував зуби, ніби задаючи язику гімнастичну вправу, випинав ретельно поголене підборіддя, а потім упевнено і дзвінко промовляв: «Недоопідзолені, опідзолені і переопідзолені ґрунти!». Це здавалося переконливим, тому і Мармура, і мама нічого поганого не передчували. Проте все вийшло на гірше, і на тій високій нараді замість літнього бджолиного «дз» тато вимовив природніші звуки. Президент насупився і похитав головою з вухами-варениками, а міністр щось записав до блокнота із золотим відрізом. Напевне, щось несхвальне, тому що за кілька днів тата зняли з посади. Зазнавши кар’єрного краху, він уперше повернувся з роботи без краватки. Не виймаючи рук із кишень, тато плечем штовхнув двері, зайшов до туалету і довго звідти не виходив. А коли вийшов до вітальні, то побачив, що перелякана Мармура сидить на дивані, підібгавши під себе засмаглі ноги.
Він майже хвилину мутно дивився на доньку, а відтак сказав:
– Ти теж станеш курвою, як і твоя мама. У вас усіх між ногами фізика, а не релігієзнавство.
Відтоді в родині Мармури почали економити і боротися з мурахами, які у дощові дні атакували кухню і ванну кімнату. Крилата мурашня літала кухнею, а мама ганяла за нею, пшикала на комах «Рейдом» і наспівувала пісеньку «Токіо»: «Это может быть, если веришь ты. Всё у нас в руках, мы будем вместе…». Іноді і Мармура долучалася до полювання. Вона чавила мурах губкою для миття. Дівчині здавалося, що коли мураху чавити м’якою зволоженою губкою, то мурасі не так боляче. Боротьба з мурахами під «всё у нас в руках» тривала три літа, а на четверте у Мармури з’явилася подруга, яка називала себе Беконті, хоча насправді її звали Інною. Беконті охоче здавалася черговій молодіжній моді, тому ходила у сріблястих джогерах і піджаках із кабалістичними знаками кривавого кольору. Вони з Мармурою могли годинами з’ясовувати, хто саме з їхніх знайомих і напівзнайомих флейверів «альтовий», а хто «проста