Ситуація «нуль», або Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв
«G».
Найдовшу стіну зали прикрашало велике, писане олією полотно у бароковій рамі. На картині було зображено два десятки чоловіків у чорних костюмах і червоно-білих фартухах. Вони стояли двома колонами на чорно-білій підлозі перед спорудою, що нагадувала церковний вівтар. «Інсталяція Великої Ложі України. Париж, 6005 рік ІС», – прочитав Лавр підпис під картиною[8].
– Ви у Храмі, молодий чоловіче, – звернувся до нього брат Олександр. – У Храмі великої традиції, яка живе і примножується вже сьоме тисячоліття. Настійно прошу вас пам’ятати про це.
Глава 4
– Ну й пікча[9] в тебе, Мармушко… – такими словами зустріла Беконті свою молодшу подругу. – Заходь, у ванні візьмеш жовтий рушник. І дивися, обережно, там кран гарячої води прокручується. Обшпаритися можна.
– Шо там твій кран, – Мармура поклала свою здобич на піддзеркальник і роздивилася себе у дзеркалі. – От я сьогодні реально прозрєла. Мене тіко шо вбити хотіли.
– Хто?
– Якісь хрюмні. До речі, я сьогодні за тебе мазу тримала. Одній обізяні табло шліфувала. Вона сатанисткою тебе назвала. А я їй ніс роздовбала. У неї вся мордяка була в крові! Ну і вони мене з Едиком трошки дістали… Я футболку і джинси тобі в машинку кину, можна?
– Кидай, – Беконті пройшла коридором, розглядаючи Мармуру. – Жоска ти дєваха, як я бачу. Між іншим, можеш сьогодні в мене заночувати, папан кудись на всю ніч поїхав. А це що таке? – побачила вона циліндр.
– Я тобі зараз усе розповім, це убойна шняга, – Мармура скинула з себе брудний одяг. – Із-за цієї фігні мені ледве тапки не сплели. Я по тропі від них вшилася… У тебе крем від синців є?
– У верхній шухляді, – Беконті двома пальцями взяла циліндр і спробувала підняти. – Важка, зараза. Воно ж у якомусь гівні, тьху… Я уся вимастилася… Звідки це?
– З могили вампіра.
– Звідки?
– Ті уроди розрили могилу вампіра і витягли звідти цю банку. А коли вони почали назад плиту ставити, я її схопила і побігла. А їхня дєвка – уявляєш? – почала мене доганяти. Майже догнала, сука, та я нирнула в «бункер»…
– Яка така дівка? Я її знаю?
– Ні, не знаєш, вона не з наших. Та й не стадна. Хєр зна звідки. Манькувата така ципа, років двадцяти шести, у комбікє. Бігає як пантера.
– А нащо оця грязна штука тобі здалася?
– У мене настрій такий був. Хотіла вампіру бажання загадати. А тут ці риють. Кроти довбані. Я думаю: ви, тварі, мені бажання зіпсували, а я вам теж настрій зіпсую. Я ж не думала, шо вони такі круті. Я чула, той чувак питав ципу: чого, тіпа, не стріляла. Прикидуєш? Вона волину мала.
– Вони не бачили, як ти сюди йшла?
– Страшно стало? – Мармура здоровим оком підморгнула Беконті. – Не сци, подруго, я шифрувалася як ніндзя. Чекай, я зараз помиюся, і ми відкриємо цю банку.
– А може, там всередині отрута якась або радіація? – Беконті з сумнівом і огидою подивилася на Мармурину здобич. – Ми тоді всю хату загадимо. А папан мені завтра
Велика Ложа України була інстальована (заснована) 24 вересня 2005 року (6005 року за масонським літочисленням) у Парижі, в Залі Асамблей Великого Храму Великої Національної Ложі Франціїі (GLNF).
Пікча – картинка, зовнішній вигляд