Ольга. Бернхард Шлинк
його не налаштовувати батьків проти себе без потреби. А раптом вони заборонять йому зустрічатися з нею?
Але коли розпочався феєрверк, до маєтку прийшли всі мешканці села; люди не залишалися стояти біля в’їзду чи на майданчику перед будинком, натомість прийшли на велику терасу навколо будівлі, де були гості й дивилися на парк, де іскристо били фонтани і з якого злітали у небо бомби й ракети. Спершу селяни трималися подалі від гостей, а потім, надихнувшись дивовижною грою світла, потягнулися ближче й ближче, аж поки не опинилися поруч із ними та серед них. Гості вдавали, наче не помічають місцевих, а Гербертові батьки вдавали, наче не бачать, що Ольга і їхній син стоять поруч і шепочуться, взявшись за руки.
– Щасливого Нового року!
Це був щасливий новий рік. Ольга склала іспит до державної учительської семінарії в Позені. Разом із відзнакою вона отримала безкоштовне місце у гуртожитку для семінаристок. Герберт пишався нею, хоча й ревнував, що навчання і знання мають для неї таке велике значення, і був незадоволений від думки про те, якою самостійною вона стала, незалежною від родини, від чужих суджень, від нього. Вона була певна, що вони не зможуть побратися, але хлопець не розумів чому і міг думати тільки про те, що він їй не потрібен. Лише потрапивши до лав гвардії після абияк складених іспитів, він зміг забути про ревнощі та неприємні відчуття і почав пишатися собою так само, як пишався Ольгою.
Він надіслав їй свою розфарбовану світлину в синьому мундирі та білих штанах, із червоним комірцем, червоними лацканами, у синьо-червоному кашкеті з маленьким чорним козирком, схожим на той, який носили студенти. А ще він відправив їй свою світлину в сірій формі та золотому пікельгельмі14. Герберт подобався їй і так, і так: якраз достатньо високий, не якийсь там опецьок, кремезний і сильний, із виразом радісної рішучості на загостреному обличчі. Вона любила його очі, сині та чисті, наче хлопець ніколи ні в чому не сумнівався, однак подекуди його погляд робився неуважним і тоскним, сповнюючи Ольгу ніжністю.
Разом зі світлинами прийшло вічне перо. На його чорному корпусі було написано «Ф. Зоннекен», перо було відкручене, а стержень наповнений за допомогою піпетки чорнилом. Як воно писало! Волосяні лінії були тонкі, а натискні – товсті; коли Ольга щось виправляла або викреслювала, навіть це виглядало чудово, тож незабаром вона вже не переписувала листи до Герберта на чистовик, а відсилала їх такими, якими вони були. Це вічне перо він купив їй, як і обіцяв, на перші зароблені гроші.
Вона теж надіслала йому одну світлину. На ній дівчина була вбрана у широку чорну спідницю, білу туніку з червоним кантом без комірця та рукавів. Це вбрання вільного крою Ольга пошила собі сама. Її волосся було зібране у вільний вузол, а обличчя ненафарбоване, лише трохи вкрите пудрою, щоб приховати червоні плями, що з’являлися, коли дівчина хвилювалася. На світлині вона здавалася гордою, адже й справді пишалася тим, що відрізнялася від інших дівчат і цікавилася не лише модою та
Шпичастий шолом, у XIX ст. головний убір у німецькій і прусській арміях.