Ольга. Бернхард Шлинк
на вулиці, а протягом останнього – в Ольжиному помешканні. Вони уважали, щоб ніхто не побачив, як Герберт прокрадався до дівчини, а вона відчиняла йому. Та водночас Ольга почувалася занадто щасливою, щоб по-справжньому перейматися тим, чи пліткують про них селяни.
Три роки вони вабили одне одного і чекали одне на одного, тож тепер близькість була задоволенням, невідомим тим, хто звик одразу потурати власним забаганкам. Але люди, знайомі з контрацепцією, не можуть уявити собі й страху завагітніти. Герберт і Ольга так раділи зустрічі після довгої розлуки, тому, що більше не потрібно було стримуватися, не потрібно було обмежуватися, що не витрачали на страх жодної миті. Ользі ці тижні здавалися танцем, у якому вони разом кружляли, а потім застигали в обіймах одне одного.
Дівчина не схвалювала того, що Герберт записався до колоніальних військ. Вона визнавала, що солдати воюють і, може, навіть помирають за Батьківщину. Але Африка не була їхньою батьківщиною.
Що він там загубив? Що йому зробили гереро?15
Утім, коли корабель відпливав із Гамбурга, Ольга стояла на вулиці Петерзенкаї, викрикувала останні прощальні слова й махала, підхоплювала триразове «Ура!» на честь кайзера і підспівувала «Слався в переможному вінку»16, слухала, як гудять і свистять трубами на прощання великі й малі кораблі, заглушивши на кілька хвилин усе навкруги. А потім галас припинився, запала тиша, і коли знову залунали звичні для гавані й міста звуки, корабель зник із її поля зору, а рука стискала пожмаканий шалик, яким вона, власне, збиралася махати.
12
За той час, поки Герберт залишався у Німецькій Південно-Західній Африці, Ольгу, завдяки зусиллям Вікторії, було переведено до іншої школи. Вікторії здавалося, що колишня подруга не достатньо гарна для її брата, тож вона мріяла розлучити їх і наполегливо плела інтриги, залучаючи власних батьків, батьків своїх друзів та подруг і священика. Помітивши це, Ольга вирішила поговорити з нею, але Вікторія все заперечувала. Із допомогою батька однієї своєї подруги, голови правління місцевого уряду, вона нарешті домоглася того, що Ольгу перевели до Східної Пруссії, кудись на край світу.
Село розташовувалося північніше від Тільзита. Єдина вулиця, що перетинала село, була незаасфальтована – у сонячні дні порохнявиста, а в дощові багниста. У центрі вона розширювалася, утворюючи майдан із церквою. Будиночки на вулиці були одноповерхові та брудні, такою ж потріпаною була і школа з прибудованою ззаду вчительською квартирою і садком.
Ольга сама опікувалася всіма класами. У школі був один кабінет для молодших і один – для старших дітей, учні були слухняні, і дівчина могла працювати в одному класі, не переймаючись дисципліною в іншому.
Більшість дітей не цікавилася навчанням, тож Ольга раділа, якщо могла навчити їх як слід читати, писати, рахувати, співати «Тепер поснули всі ліси» і пояснити їм рух Сонця та Місяця, розташування зірок на небі, зміну пір року,
Народ, що живе здебільшого в Намібії, а також в Ботсвані й Анголі.
Гімн імперської Німеччини.