Відьма з Портобелло. Пауло Коэльо
а просто думав про ті проблеми, які може спричинити в майбутньому арабське ім’я, – він був причетний до політики, як і вся наша родина, і хотів захистити свою небогу від чорних хмар, що їх він, та й не тільки він, уже бачив на обрії. Але найдивовижніше те, що Шерін припало до смаку звучання цього імені. Одного знаменного дня вона й сама стала називати себе Афіною, і ніхто вже не зміг виштовхати це ім’я з її голови. Щоб зробити їй приємність, ми й самі стали так її називати, сподіваючись, що це її захоплення швидко минеться.
Чи буває так, що ім’я впливає на все життя особи? Бо минав час, нове ім’я Шерін не виходило з ужитку, і зрештою ми призвичаїлися до нього.
Коли їй виповнилося дванадцять років, ми відкрили у ній несподіваний потяг до релігії – вона днювала й ночувала в церкві, знала всі чотири Євангелія напам’ять, і це було водночас благословенням і прокляттям. У світі, в якому лінії розколу між прихильниками різних релігій дедалі поглиблювалися, я боялася за безпеку своєї дочки. Саме тоді Шерін почала нам розповідати, ніби то була звичайнісінька річ, що має багато невидимих друзів – янголів і святих, чиї образи вона бачила в церкві, коли ми туди приходили. Зрозуміло, всі діти світу бачать видіння, хоч рідко пам’ятають про них, після того як досягнуть певного віку. Так само діти мають звичай наділяти життям неживі речі, такі, як ляльки або плюшеві тигри. Але я стала помічати, що моя донька фантазує понад усяку міру, – відтоді як одного дня пішла забрати її зі школи, а вона сказала мені, що бачила «жінку в білому, схожу на Діву Марію».
Я вірю в існування янголів, звичайно ж, вірю. Я навіть схильна повірити в те, що янголи розмовляють із малими дітками, та коли вони приходять до людей дорослих, обставини змінюються. Я знаю цілу низку історій про пастухів і хліборобів, які запевняли, що бачили жінку в білому, – і це видіння потім зруйнувало їм життя, оскільки люди втрачають спокій, ганяючись за чудесами, священики перебувають у стані постійної тривоги, а села перетворюються на центри паломництва, і зрештою бідолахи закінчують своє життя в монастирі. Тому я дуже стривожилася, коли зрозуміла, що ця історія тепер увійшла в наш дім; у своєму віці Шерін мала би більше цікавитися макіяжем та манікюром, читанням пригодницьких романів або дитячими передачами на телеекрані. Щось негаразд було з моєю дочкою, і я вирішила проконсультуватися з фахівцем.
– Ви дарма хвилюєтесь, – сказав він мені.
Для педіатра, який спеціалізується на дитячій психології, як і для більшості лікарів, що цікавляться цими темами, невидимі друзі – то таке собі віддзеркалення снів, вони допомагають дитині відкривати свої задуми, виражати свої почуття, і в них нібито немає ніякої шкоди.
– А жінка в білому?
Він мені відповів, що, можливо, наша манера бачити й пояснювати світ не зовсім зрозуміла для Шерін. Він запропонував нам поступово готувати ґрунт для того, щоб розповісти Шерін, що її вдочерили. Як вважають ці фахівці, найгірше може статися тоді, коли вона довідається про все сама, – тоді весь світ може здатися