Відьма з Портобелло. Пауло Коэльо
було. Вона ще трохи поплакала, але, мабуть, дуже стомилася, бо швидко заснула.
А наступного дня кров полилася вже зранку.
Чотирьох людей було вбито. Для мене то була лише одна із сутичок між племенами, до яких мій народ давно звик. А для Шерін, схоже, взагалі нічим, бо вона навіть не згадала про свій учорашній кошмар.
А тим часом, починаючи від того дня, пекло справді прийшло і триває ще й сьогодні. Того ж таки дня в автобусі було знайдено 26 мертвих палестинців – хтось помстився за тих убитих. А через двадцять чотири години стало вже неможливо ходити вулицями: постріли лунали з усіх боків. Школи позакривалися, Шерін поквапно відвели в дім однієї вчительки, і після того всі втратили контроль над ситуацією. Мій чоловік урвав свою подорож і повернувся додому, він цілими днями з ранку до вечора телефонував друзям з уряду, проте ніхто не міг сказати йому нічого такого, що мало б глузд. Шерін чула стрілянину на вулицях, крики мого чоловіка в домі, проте – на мій превеликий подив – не зронила ні слова. Я весь час намагалася переконати її, що це скоро минеться, що скоро ми знову підемо гуляти на пляж, але вона відводила погляд і просила, щоб їй дали почитати якусь книжку чи послухати платівку. Тим часом як пекло все яскравіше розпалювало свої вогнища, Шерін читала й слухала музику.
Не хочеться про це навіть згадувати, даруйте мені. Я не бажаю думати ані про ті погрози, які ми одержували, ані про те, хто мав рацію, а хто її не мав, котрі з них були винними, а котрі – невинними. Я знаю тільки, що через кілька місяців, якби комусь заманулося перетнути вулицю, то він мусив би найняти човен, допливти до острова Кіпр, пересісти там в інший човен і причалити в ньому на протилежному боці вулиці.
Ми практично не могли вийти з дому протягом майже цілого року, весь час чекаючи, коли ситуація нарешті поліпшиться, весь час вірячи в те, що це скоро минеться, що уряд візьме ситуацію в свої руки. Одного ранку, слухаючи платівку на своєму маленькому портативному програвачі, Шерін зробила кілька танцювальних па й замугикала щось подібне до пісеньки з такими словами: «Це триватиме довго, довго і дуже довго».
Я хотіла її урвати, але чоловік схопив мене за лікоть – він дуже уважно слухав, сприймаючи слова своєї дитини з цілковитою серйозністю. Я так і не зрозуміла, чому це з ним сталося, і до сьогодні ми про той випадок жодного разу не згадували. Це табу між нами.
Наступного дня він несподівано розпочав приготування до нашого від’їзду, а вже за два тижні ми повантажилися на пароплав рейсом до Лондона. Згодом ми довідалися, що хоч конкретної статистики цих подій не існує, а проте відомо, що за перші два роки громадянської війни загинуло близько 44 тисяч людей, 180 тисяч було поранено, тисячі втратили дах над головою. Потім бої тривали вже з інших причин, країна була окупована чужоземними військами, і пекло там не вщухло й сьогодні.
«Це триватиме довго, довго і дуже довго», – сказала тоді Шерін. Святий Боже, на жаль, вона мала слушність.
Лукас Єссен-Петерсен, 32 роки, інженер, колишній чоловік Афіни
Коли