Відьма з Портобелло. Пауло Коэльо
так мене люблять і так тривожаться за мене. А нещодавно мене навідала думка про самогубство. Увечері, перед тим, як заснути, я довго розмовляю сама з собою, намагаючись відігнати цю думку геть, бо це було б виявом невдячності до всіх, втечею, цим я тільки додала б іще одну трагедію до тих, які вже існують на землі. Вранці я приходжу сюди поговорити зі Святою Дівою, попросити, щоб вона прогнала демонів, з якими я розмовляю вночі. Досі це давало результат, але я починаю втрачати мужність. Я знаю, мені доручено місію, від якої я довго відмовлялася, але настав час, коли я повинна прийняти її. Це місія стати матір’ю, і я мушу виконати її, бо інакше збожеволію. Якщо я не зможу дати життя створінню, яке зростатиме в мені, то не зможу прийняти й те життя, яке відбувається поруч зі мною.
Лукас Єссен-Петерсен, колишній чоловік Афіни
Коли народився Віорель, мені щойно виповнилося 22 роки. Я вже не був студентом, який щойно одружився з колишньою колежанкою по факультету, я став чоловіком, що взяв на себе обов’язок утримувати родину. Величезна відповідальність важким тягарем лягла на мої плечі. Мої батьки, які навіть не прийшли на весілля, обумовлювали можливість будь-якої фінансової допомоги моїм розлученням і правом опікунства над дитиною (точніше кажучи, це батько поставив мені такі умови, а щодо матері, то вона часто телефонувала мені, плачучи, казала, що я збожеволів, але їй дуже хотілося б обняти свого онука). Я сподівався, що коли вони нарешті зрозуміють, як я кохаю Афіну, зрозуміють, що я твердо вирішив жити з нею, то цей опір припиниться.
Але він не припинявся. І тепер я мусив думати, як мені забезпечити дружину та сина. Я пішов зі свого інженерного факультету. Зателефонував батько, він то погрожував, то намагався напутити мене на розум лагідними умовляннями. Сказав, що коли я не відмовлюся від своїх намірів, він позбавить мене спадщини, та якщо я повернуся в університет, розгляне можливість «іноді допомагати мені» – так він висловився. Але я відмовився; романтичний світогляд молодості вимагає, щоб ми ніколи не відступали від своїх радикальних позицій. Я сказав йому, що спроможний розв’язати свої проблеми сам.
Перед тим, як мав народитися Віорель, Афіна подбала, аби я міг ліпше сам себе зрозуміти. І це сталося не через наші сексуальні стосунки, – які були дуже сором’язливими, мушу признатися, – а через музику.
Музика існує відтоді, як існують люди, так пояснили мені пізніше. Наші пращури, які мандрували від печери до печери, не могли переносити багато речей, але сучасна археологія доводить, що, крім невеликих запасів їжі, у їхньому багажі завжди був присутній якийсь музичний інструмент, здебільшого бубон або барабан. Музика покликана не тільки втішати чи розважати нас, вона є чимось значно більшим. Це – ідеологія. Людину завжди можна зрозуміти, знаючи, яку музику вона слухає.
Дивлячись, як Афіна танцює, коли вона була вагітна, слухаючи, як вона грає на гітарі, щоб дитина заспокоїлася й зрозуміла, що її люблять, я став дозволяти, щоб її манера бачити світ заразила й моє життя. Коли Віорель народився, перше, що ми зробили, принісши