Відьма з Портобелло. Пауло Коэльо
що його вона відчувала як справжній, і тим, яким бачила його віра, якої її навчали.
Одного дня, після того як ми протягом цілого семестру вивчали рівняння, обчислення та будівельні конструкції всіх різновидів, вона сказала, що має намір покинути факультет.
– Але ж ти ніколи не згадувала про це в розмовах зі мною!
– Я про це боялася говорити навіть самій собі. Але сьогодні я була у своєї перукарки; вона працювала днями й ночами, щоб її дочка змогла закінчити курс із соціології. Дочка спромоглася закінчити навчання на факультеті і після того, як марно стукала в безліч дверей, влаштувалася працювати секретаркою у фірмі з виробництва цементу. Але навіть за таких обставин моя перукарка сьогодні кілька разів із гордістю повторила: «Моя дочка тепер має диплом». Більшість серед друзів моїх батьків і дітей друзів моїх батьків мають дипломи. Але це не означає, що вони працюють там, де їм хочеться, радше – зовсім навпаки, вони вступали до університету й закінчували його тому, що хтось, у ті часи, коли університети мали велику вагу, сказав, що людина, аби домогтися в житті успіху, повинна мати диплом. І світ втрачає чудових садівників, пекарів, антикварів, каменотесів, письменників.
Я попросив її подумати ще, перш ніж зважитись на таке радикальне рішення. Але вона процитувала мені рядки з вірша Роберта Фроста:
Переді мною були дві дороги,
І я обрав ту, де менше людей,
У цьому – моя відмінність.
Наступного дня вона не прийшла на лекції. Коли ми після цього зустрілися, я запитав, що вона має намір робити.
– Вийти заміж. І народити дитину.
Я не сприйняв її слова як ультиматум. Мені було двадцять років, їй – дев’ятнадцять, і я подумав, що нам обом надто рано робити такий відповідальний крок.
Проте Афіна була налаштована вкрай серйозно. І переді мною постала дилема: чи втратити те єдине, що заполонило всі мої думки, – любов до цієї жінки, чи відмовитися від своєї свободи й усіх тих варіантів вибору, які обіцяло мені майбутнє.
Але, чесно кажучи, довго я не думав.
Отець Джанкарло Фонтана, 72 роки
Звісно, я неабияк здивувався, коли ці двоє ще дуже молодих людей прийшли до церкви й попросили їх обвінчати. Я трохи знав Лукаса Єссена-Петерсена, і того ж таки дня довідався, що його родина, яка походила з мало кому відомого дрібномаєтного дворянства, була категорично проти цього шлюбу. І не тільки проти шлюбу, а й проти церковної церемонії.
Батько Лукаса, посилаючись на неспростовні наукові аргументи, стверджував, що Біблія, яка лежить в основі всієї християнської релігії, насправді ніяка не книга – а просто колаж із 66 різних рукописів, причому нам невідомі ані справжні імена, ані біографії їхніх авторів; що між написанням першої та останньої з цих книг лежить відстань майже в тисячу років, тобто набагато більше, аніж їх минуло відтоді, як Америка була відкрита Колумбом. І що жодне створіння з тих, які живуть на нашій планеті, – від макак до птахів – не потребує десятьох заповідей, щоб знати, як йому треба поводитися. Головне –