Відьма з Портобелло. Пауло Коэльо
погоду й запитувала, чи мені подобається той або той музичний гурт. Я почув, як в аудиторіях задзеленчав дзвоник, і з почуттям радісного піднесення знехтував заповідь, якої мене навчали протягом усього мого життя: дотримуватися дисципліни. Я стояв там і докладав усіх зусиль, щоб і далі підтримувати розмову, так ніби не існувало більше ні університету, ні студентських бійок, ні буфету, ні вітру, ні холоду, ні сонця. Існувала лише дівчина з сірими очима, що стояла переді мною, базікаючи щось абсолютно нецікаве й непотрібне, але я був готовий стояти й слухати це базікання протягом усієї решти свого життя.
Через дві години ми разом пообідали. Через сім годин пішли до якогось бару, де їли та пили щось доступне для наших студентських бюджетів. Наші розмови торкалися дедалі змістовніших тем, і незабаром я вже знав майже все про її життя – Афіна з усіма подробицями розповіла мені про своє дитинство, юність, мені навіть не довелося ставити їй запитання. Правда, згодом я довідався, що вона була такою з усіма; але в той день я почував себе так, ніби був тим єдиним чоловіком, якого вона обрала з усього чоловічого населення землі.
Вона приїхала до Лондона, рятуючись від громадянської війни, яка вибухнула в Лівані. Її батькові, який належав до християн-маронітів3, погрожували смертю за співпрацю з урядом, проте навіть це не могло примусити його вирушити у вигнання, аж поки Афіна, підслухавши одну телефонну розмову, вирішила, що для неї настав час стати дорослою, узяти на себе відповідальність дочки й захистити тих, кого вона так любила.
Вона зімпровізувала танець, прикинулася, ніби перебуває в трансі (вона навчилася цього в коледжі, коли вивчала там житія святих), і виголосила монолог. Я не уявляв собі, як дитина зуміла домогтися, щоб дорослі зважились на таке важливе рішення на підставі її дивного белькотіння, проте Афіна запевнила мене, що саме так і сталося: батько був забобонний, а вона була абсолютно впевнена, що в такий спосіб рятує життя всієї родини.
Вони приїхали сюди як біженці, але не як жебраки. Ліванська спільнота розсіялася по всьому світу, батько швидко знайшов засіб відновити свою комерційну діяльність, і життя тривало. Афіна мала змогу навчатися в добрих школах, відвідувала курси танців (це була її пристрасть) й обрала для себе інженерний факультет, коли здобула середню освіту.
Уже в Лондоні батьки повели її до одного з найдорожчих у місті ресторанів і з усією обережністю розповіли їй, що вони її вдочерили. Вона прикинулася дуже здивованою, обняла їх і сказала, що ніщо не може вплинути на стосунки між нею та ними.
Але насправді один із друзів родини, у хвилину ненависті, уже назвав її «невдячною годованкою»: «Ти навіть не справжня дочка своїм батькам і не вмієш як слід поводитися». Вона схопила попільничку й розбила кривдникові фізіономію, два дні, ховаючись, плакала, але потім змирилася з цим фактом. «Друг родини» залишився зі шрамом, походження якого нікому не міг пояснити, і розповідав, ніби на нього напали якісь розбишаки на вулиці.
Я запропонував їй зустрітися наступного дня. Вона відповіла мені навпростець,
Мароніти – течія в католицизмі, яка утворилася у процесі церковних розколів. Визнаючи верховенство папи і католицькі догмати, мароніти зберігають східний обряд богослужіння і не вимагають целібату від своїх священиків.