Життя Марлен Дітріх. Том 2. Мария Рива
розповісти нам моя тітка Лізель. Тепер я знала, що зробили нацисти в маленькому іспанському містечку.
Повернувшись до готелю «Ланкастер», я намагалася розповісти матері про те, що побачила та відчула впродовж дня,– але моя розповідь її не зацікавила:
– Мені не подобається Пікассо. Він малює потворні обличчя. Божевільний – як на мою думку. Гемінґвей уважає його великим митцем та патріотом, але зрештою, для Гемінґвея все, що стосується людей, які б’ються у громадянській війні серед іспанських гір, священне… Сьогодні ввечері ми йдемо до датського павільйону – поїмо риби у кропному соусі… А потім татусь хоче навідатися до турецького, скуштувати пахлави. Я сказала Кокто, що вони із подружкою натомість можуть приїхати та відвезти мене до югославського павільйону, де подають чорницю в сметані. Серденько, ви з Тамі можете замовити твій улюблений червоний пудинг у болгарів, а об одинадцятій зустрінемося в яванців – попити кави…
Страшенно втомлена від безлічі денних вражень, я сиділа, їла запечені банани по-яванськи та слухала плітки Кокто. До нашого столика підсіла Ельза Максвелл[13] із компанією, і утворилася дуже вишукана група. Дами з короткими зачісками у вечірніх сукнях, що облягали напрочуд стрункі фігури, у довгих рукавичках до ліктів, із вечірніми сумочками на ланцюжках, інкрустованих справжніми діамантами; їхні супутники – у смокінгах. Усі до одного вони випромінювали ауру багатства, що далося не важкою працею, але було отримане за допомогою особливого чуття. Почувши у розмові ім’я Гертруди Стайн, я нашорошила вуха: нарешті вони обговорюють хоча б когось із тих, кого мені доводилося бачити!
– О, та буйволяча стічна канава? Як вона мене «задовбала»! – прошепелявила подружка Кокто, білява голландка із тремтячими молочно-білими руками.
Фраза збила мене з пантелику – не те, що Стайн її «задовбала»: це слівце я часто чула від батька і добре знала, коли його вживають. Але ж до чого тут «буйвол» та «стічна канава»?[14] Буйволи живуть в Індії, а голландці дійсно причетні до канав чи каналів – але як це поєднати із жінкою?
– Ось погляньте – швидше! Он там! – Мама збуджено вказала на гарну жінку, яка неквапом пливла між столиками, у лавандовому шифоні з фіалками в руках. За нею тягнувся густий шлейф аромату «Шалімар» від «Герлена».– Бачите її? Ту, що вдяглася, як Айрін Данн? Це він! Чарівно! – Мама повернулася до Кокто: – Ти його знаєш? Познайом нас!
Коли чарівна лавандова «леді» – яка виявилася зовсім не леді, а двадцятип’ятирічним підмайстерком кондитера з Тулузи,– задовольнила мамину цікавість, отримала поради щодо проріджування штучних вій, а також незліченні автографи для своїх численних друзів, які наповнювали кремом еклери в провінції, я вже майже засинала прямо на своєму різьбленому стільці тикового дерева.
Те літо було дуже довгим.
– ФАТІ, А ЧИ ОБОВ’ЯЗКОВО ДИТИНІ ПОВЕРТАТИСЯ до школи та жити з
Журналістка, світський хронікер.
Гра слів, якої не зрозуміла Марія: англійський вислів «a bull dyke» тогочасним сленгом означав «дурна лесбіянка».