Князь Ігор. Володимир Малик
вона жвава, весела, любила посміятися, попащекувати, а особливо любила вишивання – сама вишивала цілими днями, дочок привчала до цього діла і дворових дівчат. Похвалитися їй було чим: вишивки її викликали захоплення у всіх, хто хоч трохи розумівся на цьому.
Після взаємних привітань Святослав, упізнавши Ждана, нахмурився і спитав Славуту:
– Щось трапилося, боярине? Бо цей молодець завжди приносить несподівані вісті…
– Трапилося, княже,– відповів Славута. – Ігор і Володимир Переяславський розпочали між собою котору, справжню війну… Але про це краще розповість конюший князя Ігоря.
В повній тиші була вислухана розповідь Ждана. Ніхто й словом не перебив його, нічого не перепитав. Тільки все більше і більше насуплювалися Святослав і Рюрик, а в молодих князів стискувалися від обурення кулаки.
Мовчання порушив Святослав:
– Про спірку між Ігорем та Володимиром на Пслі ми вже знаємо. Однак щоб вона так далеко зайшла, не ждав я. Ні, не ждав я, коли посилав молодих князів на Кончака, що цей похід закінчиться погромом власних земель! Прокляття!.. Не думав, що почнуться міжусобиці між князями, що проллється кров наших людей…
– І я не ждав цього, – сказав Рюрик роздратовано. – Винен Володимир, за що й поплатився!
– Винен більше Ігор, – заперечив Святослав. – Він старший, досвідчений, в його руках було велике військо, тож мав би думати не про здобич для себе та сіверських князів, а про те, як знайти і перемогти Кончака або хоча б його значні сили… Йому потрібно було Володимира поставити в голову війська, послати в сторожу його полк, а не самому лізти наперед. Так розумний воєвода не чинить! Ні, не чинить!.. Звичайно, і Володимир не без гріха, та Ігорів гріх більший!.. Подумати тільки – один грабує землі свого союзника, а другий, щоб відомстити йому, вирізує і випалює цілий город!.. Це ж просто божевілля! З-за чого?.. Знаючи, що половці об’єднуються, щоб спільними силами рушити на Русь, затіяли котору, що може перерости в шалену братовбивчу війну! Ми повинні подумати, братіє, що зробити, щоб запобігти цьому лихові…
– А також, як запобігти нападові Кончака, – додав Рюрик і, повернувшись до вікна, де сиділо жіноцтво, гукнув: – Княгине, ти б повела гостей до себе та показала, як навчилися вишивати наші доньки. У Марії Васильківни є нежонаті сини – дивись, княгиня сватів зашле!
Анна зрозуміла, що чоловіки хочуть залишитися самі, і повела княгинь на свою половину. А князі, зручніше всівшись за столом, почали обмірковувати становище, що склалося в південноруських князівствах внаслідок несподіваної війни між Володимиром та Ігорем.
– Зібрати снем32, – запропонував Всеволод Чермний, – і на ньому помирити їх!
– А якщо вони не помиряться? Або лише вдадуть, що помирилися? – заперечив його брат Володимир. – І та іскра таємно тлітиме і далі, аж поки знову не спалахне!
– То силою змусити! – вигукнув молодий княжич Олег.
Рюрик усміхнувся:
– Силою! Щоб повернулося старе? Щоб знову розгорілася на Руській землі міжусобиця
Снем – з’їзд князів.