Рослини. Отсутствует
їхніх сухопутних нащадків ви дізнаєтеся з наступного розділу.
Зелені мешканці прадавнього суходолу
Справжні наземні рослини з’явилися на Землі приблизно 180— 200 млн років тому у девонський період, або скорочено – девон. їх називають псилофітами, що у перекладі з грецької означає «голі рослини». В них ще не було листя, а від лежачого кореневища відходили тільки голі круглі осі, що нагадували гілки сучасних рослин. Вони жили на берегах водоймищ і були невеликі —30— 40 см заввишки. Зелене вбрання їм замінювала луска. Псилофіти ще не мали коренів. Замість них існували відростки, якими ті закріплювалися в мулі. А розмножувалися ці давні рослини спорами, майже такими, як у сучасних папоротей. Проте для того щоб прорости, ці спори мали потрапити у воду.
Сусідами псилофітів були птеридофіти. Ці рослини теж розмножувалися спорами, але на відміну від псилофітів у деяких з них на пагонах розвинулися зачатки листя.
Теплий та вологий клімат, а також відсутність конкурентів сприяли бурхливому розвитку псилофітів. Поступово вони ускладнювалися і дали життя плаунам, папоротям та хвощам, які вже мали стовбур і справжнє кореневище. Деякі з них сягали 30 м у висоту. Проте більша частина суходолу все ще залишалася голою. Всі рослини розмножувалися спорами, і для проростання їм була потрібна вода.
Але наприкінці девону деякі папороті почали розмножуватися насінням, завдяки чому стали менше залежати від води. їх називають голонасінними. Це через те, що вони не мали ані ягід, ані плодів. їх насіння було голим і утворювалося на кінчиках листя, а потім падало на землю і проростало. Поступово голонасінні почали розповсюджуватися. Листя цих рослин здатне до фотосинтезу, тож воно збагачувало атмосферу вільним киснем.
Псилофіти
На зміну девонському періоду прийшов кам’яновугільний, або карбон. Упродовж цього періоду клімат здебільшого був м’який і вологий, що сприяло бурхливому розвитку рослинного світу. В ці часи Землю вкрили густі тропічні ліси, що їх утворили найрізноманітніші кущі та дерева. Вони існували навіть в Арктиці та Антарктиді.
Рослини карбону були дуже водолюбні і росли в болотах та по берегах річок і водоймищ. їхні корені закріплювалися в мулі, і вони повинні були високо підніматися над водою, щоб стовбури знаходилися на повітрі. Цю особливість до наших часів зберегли лише мангрові дерева, які й зараз ростуть у гирлах тропічних річок.
Звісно, корені таких рослин мали бути дуже міцними й розгалуженими, бо несли на собі величезні стовбури. Деякі плаунові, наприклад, сягали 40 м заввишки. Прямо від коренів стирчали пагінці, які виростали в нові стовбури. Таким чином на одному місці з’являлося кілька дерев. А вузькі листки цих гігантів були завдовжки один метр. Вони прикрашали не тільки гілки, а й стовбури. Коли листки відпадали, на деревинних колонах-стов-бурах залишалися сліди різної форми: кільця, спіралі, ромби або шестикутники. Напевне, це робило карбонові ліси дуже мальовничими.
У