Листи до Мілени. Лист батькові. Франц Кафка

      Будь ласка, пишіть адресу розбірніше; коли лист Ваш уже в конверті, він уже майже моя власність, і Вам треба поступувати з чужою власністю дбайливіше, з більшою відповідальністю. Tak.[18]

      До речі, у мене теж таке враження, абсолютно несвідоме, що один із моїх листів загубився. Острах перед євреями! Іншого треба боятися – що листи безпечно дійдуть!

      Зараз я скажу ще одну дурницю з цього ж приводу, вірніше, дурість полягає в тому, що я говорю те, що вважаю правильним, не беручи до уваги, що мені це шкодить. А на додачу ще й Мілена міркує про острах, штовхає мене в груди або запитує про те, що в чеській і за жестом, і за звучанням абсолютно однакове: jste žid?.[19] Хіба Ви не бачите, як у цьому «jste» кулак замахується, […одне слово нечітке…] збираючи мускульну силу? А потім у «žid» завдає радісного, безпомилкового, спрямованого вперед удару? Так нерідко чеська мова опосередковано впливає на німецьке вухо. Наприклад, Ви якось запитали, як це я примудряюся узалежнити своє перебування тут від письма, і негайно ж самі відповіли: «nechápu».[20] [Дивне слово в чеській, а понад те у Вашій мові, таке суворе, байдуже, холодне, економне, а головне – схоже на Лускунчик, тричі на цьому слові щелепи клацають, точніше сказати: перший склад намагається схопити горіх, другий склад відкриває рот ширше, тепер горіх цілком туди входить, і, нарешті, третій розколює шкаралупу, чуєте зуби? Особливо це рішуче стуляння губ у кінці заказує іншому будь-яке, протилежне пояснення, що часом дуже навіть непогано, наприклад, коли інший такий балакучий, як я зараз. На що базіка знову-таки, виправдовуючись, каже: «Язик як на ковороті гуляє тільки тоді, коли трішки радієш».]

      До речі, листа від Вас нині не було. А що я, власне, хотів насамкінець сказати, досі так і не сказав. Іншим разом. Мені дуже, дуже хочеться почути завтра що-небудь від Вас, адже останні слова, які я почув від Вас, перш ніж зачинилися двері – усі зачинювані двері огидні, – були жахливі.

      Ваш Ф.