Григорій Косинка. Отсутствует
1983 р. розшукував у Харкові сліди письменницького архіву.
Слідчі під час арешту проводили обшуки (труси) і вилучали (конфісковували) листи, рукописи, документи, книги, газети, журнали, усе, що мало, на їхню думку, націоналістичний характер.
Після завершення слідства або й пізніше увесь комплекс конфіскованих матеріалів знищувався, і в архівно-слідчій справі залишався лише акт на утилізацію. У справах-формулярах, які заводили на певну особу, впродовж усього періоду стеження концентрувалися компрометуючі матеріали на цю особу і її оточення. Насамперед, до справи-формуляра потрапляли донесення секретних співробітників (сексотів), пізніше названих агентами. Очевидно, слово «сексот», яке в радянському суспільстві означало «донощик» і мало дуже неприємне забарвлення, тому агентам надавали навіть милозвучні псевдоніми.
У справі-формулярі № 11454 на Г. Косинку збереглося 11 копій його листів: три листи до дружини Тамари Мороз-Стрілець (27, 28, 30 грудня 1931 р.); три листи до брата Андрія Стрільця (27 грудня 1931 р., 25 січня, 9 лютого 1932 р.); два листи до Степана Васильченка (7 січня, 6 лютого 1932 р.) і два листи від нього (15 грудня 1931 р., 12 січня 1932 р.); один лист до Б. Антоненка-Давидовича (28 грудня 1931 р.).
25 січня 1932 р. Г. Косинка писав київському товаришеві Іванові Євлашенкову із Харкова:
«Моє життя?
Живу, працюю, писав був…
Я переважно працюю… новелі, Ванунцю, тільки вряди-годи сняться мені. Правда, листовно ніколи не можна розмовляти так, як то розмовляють люди за чаркою горілки…
Листи – суха схема людських думок.
А мені хочеться розмовляти з тобою так, як розмовляли по-товариському, з дотепами, з жартами…
Хай ця розмова, Ванунцю, зачекає на нашу зустріч: за два-три місяці я збираюся одвідати Київ». (Арк. 75).
Після перлюстрації цього листа співробітниками ДПУ (до вручення його адресату) 12 лютого 1932 р. на викладача української мови Євлашенка Івана Васильовича була складена довідка, де подавалися біографічні відомості та зазначалося, що 1931 р. він був заарештований органами ДПУ.
Отже, тотальне стеження було не лише за Г. Косинкою – талановитим письменником, якого вже знали в Європі, але й за його оточенням. Зв’язки Г. Косинки з українськими письменниками, які проживали за кордоном, – Ольгою Кобилянською, В. Стефаником і, особливо, В. Винниченком, були під пильним контролем органів ДПУ.
В автобіографії, написаній 1925 р., Г. Косинка зазначив: «Мої учителі – Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко». Очевидно, не без впливу малої прози В. Винниченка Г. Косинка написав і свої перші твори (оповідання «На буряки» було надруковане в київській газеті «Боротьба» 4 травня 1919 р.).
Перший лист Г. Косинки до В. Винниченка датований 2 червня 1923 р. був, очевидно, не першим, бо в ньому йдеться про лист паризького вигнанця з України від 12 травня 1923 р. Г. Косинка зізнається вже відомому в Європі письменникові: «…Скажу щиро: почути Ваше слово про свою творчість, тверезе слово художника – це значить не дати потонути серед