Пригоди Клима Кошового. Андрей Кокотюха
у всьому королівському місті, котра ні в кого ніколи не викликає підозр.
– А лишаючись у квартирі, ми не могли поговорити?
– Ні, – вступив у розмову шепелявий незнайомець. – Той, хто має до вас важливу справу й розмову, не годен зайти інакше, ніж як через двері. Чекати, поки з вас знімуть арешт, неможливо. Діяти треба негайно. Завтра вже пізно.
– Діяти? – Кошовий почав закипати. – Слухайте, я не дуже люблю, коли мене використовують без моєї згоди. Хай посередником і виступив достойний пан Шацький. Куди ми йдемо? Хто ви такий? І хто мене розшукує? Ось три питання, на які я хочу почути відповідь негайно. Без цього кроку не зроблю. Це ще мовчу про головне – предмет розмови.
– Зробите.
Шепелявий підступив зовсім близько. Так, наче збирався обійняти Клима.
Мить – у бік вперлося щось гостре. Навіть, здається, прокололо піджак. Тихо зойкнув Шацький.
– Ми не душогуби, пане Кошовий, – спокійно сказав незнайомець. – За життя своє не бійтеся. Просто в мене нема іншого способу, інших слів та й, перепрошую, бажання пояснювати, чому ви повинні йти зі мною.
– А…
– А питання притримайте для того, хто вам на них відповідатиме. Пане Шацький, я вам гарно дякую. І не затримую.
З темряви зацокало.
– Нічого не вийде, пане Тимо, – озвався Йозеф. – Раз уже я тут із вами, то прогуляюся й далі. Не хвилюйтеся, Шацький уміє зберігати чужі таємниці.
Або шепелявий пан Тима справді не був проти, або дійсно не мав часу гарикатися. Забрав від Климового боку вістря, мовив:
– Глядіть, пане Шацький. У вас діти.
– Через те й вважатиму, – почулася серйозна відповідь.
– Тоді – вперед. Тримайтеся за мною, пане Кошовий. Самі звідси не вийдете.
І дивна трійця, один за одним, пірнула в ніч.
Вийти з двору можна було простіше – лиш узяти ліворуч та минути арку, що вела до парадного входу.
Так ходили всі тутешні мешканці. Стоячи біля вікна й знічев’я розглядаючи не надто мальовничу сірість прохідного двору, Клим уже встиг вивчити цей маршрут. Тож машинально сіпнувся найкоротшим шляхом. Але той, кого назвали Тимою, смикнув за лікоть, зупиняючи.
– Не туди.
– Чому? – вирвалося в Кошового, й одразу запитав: – А куди?
– Так ми вийдемо до брами, – похапцем пояснив Шацький. – Доведеться пройти повз вашого двірника. А той шлимазл із круглим носом, скажу я вам, нас неодмінно побачить.
Тима ж не завдав собі труда пояснити й це. Рушив далі, у протилежний бік, у глиб двору. Посунувши за ним, Клим та Шацький пройшли крізь ще одну арку. Або Кошовому здалося, або вона справді виявилася трошки вужчою, навіть нижчою й темнішою. Вивівши невеличку процесію в наступний, ще глибше розташований дворик, Тима кивнув на освітлені ще вікна, вкотре нагадавши цим про обережність. Тоді ступив праворуч, і компанія посунула далі, тримаючись ближче до глухої цегляної стіни. Вона стала дороговказом, бо незабаром завернула, і трійця занурилася в маленький прохідник.
Ураз