Шлях королів. Брендон Сандерсон
Каладін. – То помолися Всемогутньому – нехай виведе тебе на правильний шлях. Подейкують, що в нього особливе ставлення до работорговців. У Геєні навіть є для вас окрема комірчина.
Один із рабів по ліву руку від Каладіна – той самий чоловік із довгою бородою, який розмовляв із ним кілька днів тому, – боком подався назад, не бажаючи, щоби його помітили поряд із невільником, котрий провокує хазяїна.
Твлакв завагався, а тоді різко махнув найманцям рукою, щоб вони замовкли. Потім цей огрядний чоловік зіскочив з передка фургона й підійшов до Каладіна.
– Гей, ти, дезертире, – гукнув він, наближаючись. – Алетійські армії ходять цими землями в походи. Тобі, бува, не знайома ця місцевість?
– Покажи мапу, – відповів той.
Твлакв знову засумнівався, але зрештою простягнув її Каладінові. Той просунув руку крізь ґрати й ухопив папір. А тоді, навіть не глянувши на нього, миттю розірвав надвоє. За лічені секунди він розшматував мапу на сотні клаптів просто на очах заціпенілого від страху Твлаква.
Работорговець загукав найманців, але доки ті з’явилися, у руках Каладіна вже було дві жмені конфеті, яким він осипав новоприбулих.
– Щасливого Середпразника, покидьки, – встиг кинути він, поки паперові сніжинки все ще кружляли в повітрі довкола них. А тоді повернувся та перейшов у інший бік клітки, де й опустився на настил обличчям до них.
Твлакв стояв, як громом приголомшений, – йому просто відібрало мову. Тоді побагровів і, тицяючи пальцем у бік Каладіна, прошипів щось своїм поплічникам. Блут ступив був крок у напрямку клітки, але відразу ж передумав. Він глянув на Твлаква, знизав плечима й відійшов убік. Твлакв повернувся до Таґа, але той лише похитав головою і тихо щось пробурмотів.
Показившись кілька хвилин через найманців-боягузів, Твлакв обійшов навколо фургона й наблизився до місця, де сидів Каладін. Коли чоловік заговорив, його голос звучав навдивовижу спокійно:
– Бачу, ти не дурень, дезертире. Ти зумів стати для мене безцінним. Інші раби нетутешні, та й сам я ніколи не бував у цих краях. Тож можеш торгуватися. Чого ти хочеш в обмін на те, щоби стати нашим провідником? Як щодо того, аби я щодня давав тобі зайву порцію їжі, – якщо, звичайно, ти зумієш її заслужити?
– Ти хочеш, щоби я вів караван?
– Скажімо так: твої вказівки не будуть зайвими.
– Добре. Тоді спочатку знайди путящий стрімчак.
– Ти що, хочеш вилізти на нього та як слід озирнутися довкола?
– Ні, – сказав Каладін, – просто так мені буде звідки скинути тебе.
Твлакв роздратовано поправив шапчину й зализав назад довгу білу брову.
– Ти ненавидиш мене. Це добре. Ненависть надасть тобі сили, і я зможу дорого тебе продати. Але ти не зможеш помститися мені, якщо в мене не буде шансу доправити тебе на невільничий ринок. Я не дам тобі втекти. Але, може статися, хтось інший дасть. Бачиш: у твоїх інтересах, щоб я тебе продав.
– Я не хочу мститися, – сказав