Шлях королів. Брендон Сандерсон
час нещодавньої великобурі, Ваша Світлосте, – відповів монарх. Він похитав головою, і його рідкі й обвислі сиві вуса затремтіли. – Придворні архітектори могли б спробувати пробити нові двері до кімнати, та це зайняло би багато часу, а чергова великобуря має грянути вже за кілька днів. Крім того, спроба проробити отвір у стіні може спричинити новий обвал стелі.
– Я гадала, що Харбрант захищений від великобур, Ваша Величносте, – промовила Шаллан, мимоволі змушуючи Джасну виразно поглянути на неї.
– Саме місто захищене, молода панно, – відказав король. – Але кам’яній горі за нашими спинами добряче дістається. Інколи від цього з протилежного боку сходять лавини, і тоді, буває, увесь схил аж дрижить, – він кинув погляд на стелю. – Обвали трапляються дуже рідко, і ми вважали цю частину приміщення цілком безпечною, але…
– Але скеля є скеля, – докінчила за нього Джасна. – І при цьому неможливо встановити, чи не залягає десь під самою її поверхнею слабка жила, – вона оглянула моноліт, що обвалився зі стелі. – Це буде непросто. Найімовірніше, мені доведеться залишитися без дуже цінного фокального самоцвіту.
– Я… – почав був король, знову витираючи чоло. – Якби лишень у нас був Сколкозброєць…
Порухом руки Джасна зробила йому знак помовчати.
– Це не було спробою переглянути умови нашої угоди, Ваша Величносте. Доступ до Паланеуму того вартий. Нам знадобляться мокрі ганчірки. І нехай більшість слуг переберуться в інший кінець коридору. Вам варто було б і самому там зачекати…
– Я залишусь тут, – сказав король, спричиняючи численні заперечення з боку його почту, а надто від здорованя у чорній шкіряній кірасі – напевно, охоронця. Монарх звів догори вкриту старечими зморшками руку, і в коридорі запанувала тиша. – Я не ховатимуся, мов боягуз, коли моя внучка опинилась у пастці.
Не дивно, що він був такий схвильований. Джасна не стала сперечатися з ним, і з виразу її очей Шаллан зрозуміла, що принцесі було байдуже, ризикував той життям чи ні. Те саме, очевидно, стосувалося й самої дівчини, оскільки Джасна не наказала їй відійти. Тут з’явилися служники зі зволоженими клаптями тканини й роздали їх присутнім. Принцеса відмовилася взяти один собі. Натомість король та охоронець піднесли ганчірки до облич, затуляючи рот і ніс.
Свій клапоть Шаллан узяла. Але що з ним робити? Через шпарину між каменем і стіною двійко слуг передали кілька вологих ганчірок заблокованим за дверима. Опісля ж усі прислужники спішно попрямували в інший кінець коридору.
Джасна копирсалася, з усіх боків оглядаючи камінь.
– Панно Давар, – звернулася вона до дівчини, – який би метод ти використала, щоби визначити масу цього каменя?
Шаллан кліпнула очима:
– Що ж… Гадаю, я би запитала у Його Величності – адже не випадає сумніватися, що придворні архітектори вже вирахували її.
Джасна схилила голову набік:
– Гідна відповідь. І справді вирахували, Ваша Величносте?
– Так,