Шлях королів. Брендон Сандерсон
що треба чимшвидше забиратися з лінії вогню, проте сила інерції мосту тягла його вперед – простісінько в роззявлену пащеку звіра, всіяну гострими іклами.
Знемога та біль відступили, і від страху Каладін знову прийшов до тями. Мости неслися вперед, і з-під них лунали крики. Волання тих, хто біг назустріч смерті.
Лучники випустили стріли.
Перший залп поцілив у Каладінового приятеля із загрубілим обличчям, який завалився додолу з одразу трьома стрілами, що стирчали з нього. Чоловік ліворуч від Каладіна також упав – той навіть не встиг роздивитися його обличчя. Опинившись на землі, він заверещав від болю: стріла лише поранила його, та справу довершили ноги мостонавідників. У міру того, як довкола падали люди, міст помітно важчав.
Паршенді спокійно натягнули тятиви й дали другий залп. Боковим зором Каладін помітив, як поруч безсило борсалася інша команда. Здавалося, паршенді зосереджували вогонь на окремих із них, тож цю групу мостонавідників накрив справжній шквал стріл, випущених не одною дюжиною лучників. Люди в перших трьох рядах повалилися замертво, збиваючи з ніг тих, котрі бігли ззаду. Міст накренився, а тоді пішов юзом, видаючи огидний, навіть нудотний звук: під ним опинилися тіла вбитих і розчавлених.
Повз Каладіна просвистіли стріли та вбили інших двох мостонавідників, котрі були з ним у першій лінії. Ще кілька вп’ялося в деревину зовсім близько від нього, й одна розітнула шкіру на щоці.
Він закричав. Від страху, шоку, болю – від межового сум’яття. Ніколи ще він не почувався таким беззахисним на полі бою. Він наступав на ворожі укріплення, біг уперед під градом стріл, але завжди відчував, що якоюсь мірою контролює ситуацію. Тоді у нього був спис, у нього був меч, він міг дати відсіч.
Але не цього разу. Мостонавідники скидалися на свиней, яких гнали на заріз.
Лучники вистрілили втретє, і ще одна з двадцяти команд опинилася долі. Хмари стріл летіли й з алетійського боку і, приземляючись, потрапляли в паршенді. Команда Каладіна майже впритул наблизилася до прірви. Він бачив чорні очі паршенді по той бік розколини, міг розгледіти риси їхніх худих, крапчастих облич. Усюди довкола нього волали від болю мостонавідники, яких ворожі стріли просто викошували з-під настилів. Із гуркотом повалився ще один міст – його більше не було кому тримати.
Ззаду долетів викрик Ґаза:
– Піднімайте й опускайте, ідіоти!
Мостонавідна команда незграбно зупинилася, й у цей момент паршенді дали новий залп. Люди позад Каладіна заволали. Стрільбу перервала хмара стріл, що прилетіли у відповідь з алетійського боку. І хоч від шоку він утратив здатність відчувати, рефлекси підказували йому, що робити. Опустити міст і приготуватися штовхати.
Однак без прикриття залишилися ті мостонавідники, які перебували в задніх рядах і до цього часу почувалися в безпеці. Паршендійські лучники, очевидно, знали про це: вони приготувалися й випустили останній залп. Хвиля стріл обрушилась на міст – із півдюжини чоловіків упало, забризкавши темне дерево