Шлях королів. Брендон Сандерсон
я маю бути вражений?
Каладін зітхнув. Він стикався з людьми такого типу й раніше – молодшими сержантами без надії на підвищення. Єдиною насолодою в їхньому житті була влада над іншими, ще жалюгіднішими за них. Що ж, будь що буде.
– На тобі тавро раба, – фиркнув Ґаз. – Сумніваюся, що ти коли-небудь тримав у руках списа. Так чи інак, а доведеться тобі, ваше благороддя, виявити поблажливість і приєднатися до нас.
Каладінова спрен пурхнула донизу й уважно оглянула Ґаза, а тоді заплющила одне око, передражнюючи його. Не знати чому, та, забачивши її, хлопець усміхнувся. Ґаз невірно витлумачив його усмішку. Він нахмурився й зробив крок уперед, тицяючи в того пальцем.
У ту ж мить табором рознісся голосний спів сурм. Теслярі попідводили голови, а солдати, котрі супроводжували Каладіна, прожогом кинулися до центру укріплення. Невільники за спиною хлопця схвильовано заозиралися.
– Прародителю бур! – вилаявся Ґаз. – Мостонавідники! Ану повставали, бовдури! Уперед! – він копняками піднімав тих, хто ще доїдав.
Ті відшпурювали свої миски й хутко зводилися на ноги. Замість належних черевиків на них були примітивні сандалії.
– Гей ти, ваше благороддя, – сказав Ґаз, жестом вказуючи на Каладіна.
– Я не казав…
– А мені плювати, що ти там – поглинь тебе Геєна – казав! Ти в команді Четвертого мосту, – він тицьнув пальцем у бік групи чоловіків, які саме кудись направлялися. – Решті ждати он там! Я розподілю вас пізніше. І жвавіше перебирайте ногами, бо я вас за них попідвішую!
Каладін знизав плечима й підтюпцем побіг навздогін своїй команді мостонавідників – одній із багатьох, що висипáли з казарм чи виринали з проходів. Схоже, що їх було таки чимало. Близько п’ятдесяти казарм, нехай у кожній чоловіків із двадцять-тридцять, тож виходило… що в цій армії було приблизно стільки ж мостонавідників, скільки й солдатів у всьому Амарамовому війську.
Команда Каладіна перетнула будівельний майданчик, огинаючи штабелі дощок і купи тирси, і підійшла до великої дерев’яної конструкції. Скидалося на те, що вона пережила кілька великобур і побувала в битвах. Дірки та вм’ятини, розкидані по всій її довжині, були підозріло схожими на сліди від стріл. То це і є той «міст», що його вони «наводитимуть»?
«Так», – подумав Каладін. Дерев’яний міст – близько тридцяти футів завдовжки, вісім футів завширшки. Його передня й задня частини мали ухил донизу. Перил не було. Дошки були товстими, а центр укріплювали грубезні балки. І таких мостів стояло сорок чи п’ятдесят у ряд. Напевно, по одному на кожну казарму, тобто по загону на міст? Довкола збиралися близько двадцяти загонів мостової обслуги.
Ґаз роздобув собі дерев’яного щита й блискучу булаву, але для інших такого спорядження не знайшлося. Він швидко проінспектував групи мостонавідників і спантеличено зупинився біля команди Четвертого мосту.
– А де ваш старший? – запитав він.
– На тому світі, – відказав один з чоловіків. – Кинувся в Безодню Честі вчора ввечері.
Ґаз