Книга джунглів. Редьярд Киплинг
разу на світанку Мауглі проїхав сільською вулицею, сидячи на спині Рами – найбільшого буйвола в череді. Смолянисто-чорні буйволи з довгими, загнутими до загривка рогами й налитими кров’ю очима один за одним підіймалися зі своїх підстилок і йшли за Рамою. Мауглі відразу дав зрозуміти хлопчикам-підпасачам, хто тут головний. По дорозі він підганяв буйволів довгою бамбуковою палицею, а потім звелів Камайї, одному з хлопців, пасти корів, а сам погнав буйволів далі. «Не відходьте від череди!» – наостанок кинув їм Мауглі.
Індійське пасовисько – це каменяччя, кущі, жмуття жорсткої трави й неглибокі виярки. Саме там і розбрідається череда. Буйволи здебільшого тримаються поблизу болотистих місцин, тому що полюбляють качатися в нагрітому сонцем мулі.
Нарешті Мауглі пригнав свою частину череди туди, де джунглі зустрічаються з річкою, зіскочив зі спини Рами й шмигонув у бамбукові зарості, де і знайшов Сірого Брата.
– Ну нарешті! – вигукнув вовк. – Навіщо ти випасаєш череду?
– Так треба. Певний час мені доведеться побути сільським пастушком. Чи чутно що-небудь про кульгаву смугасту кішку?
– Шер-Хан повернувся до Скелі Ради й чекав тебе, але потім знову пішов, бо в тих місцях мало дичини. Проте він не позбувся наміру тебе прикінчити.
– Чудово, – сказав Мауглі. – Поки тигр десь блукає, ти або хтось інший із моїх чотирьох братів маєте бути тут, але так, щоби я міг вас бачити із села. Коли ж тигр повернеться, чекайте мене в ярку посеред долини. Немає потреби лізти просто до пащі Шер-Хана…
Після зустрічі з братом Мауглі знайшов тінисту місцинку, влігся та й заснув. Буйволи паслися довкола нього. В Індії пасти череду – найбільш мирна справа. Домашня худоба блукає, жує, відпочиває, знову ремигає, а маленькі пастушки дрімають чи займаються різними справами: плетуть із сухої трави кошики й саджають туди коників-стрибунців; ловлять двійко богомолів і змушують їх битися; роблять намисто, нанизуючи на ниточку червоні та чорні ягоди. Нагріте сонцем каміння наче погойдується в розпеченому повітрі; у височині, майже непомітний у небесній блакиті, посвистує шуліка. День здається довшим за ціле життя, однак надходить вечір – і підпасачі зчиняють галас, скликаючи череду. Буйволи незграбно вилазять із тягучої твані, один за одним виходять із болітця й вервечкою тягнуться до миготливих вогників поселення…
День у день водив Мауглі буйволів до багнистих заплав, день у день бачив Сірого Брата ген-ген на рівнині (й тому знав, що Шер-Хан іще не повернувся), день у день він лежав у траві, дослухаючись до звуків навкруги, і згадував про колишнє життя у джунглях.
Нарешті настав день, коли Мауглі не побачив Сірого Брата на умовленому місці й, засміявшись, погнав буйволів до ярка, де росло дерево дхак, всуціль укрите золотаво-червоними квітами. Там сидів Сірий Брат, і кожна шерстинка в його хутрі стирчала дибки.
– Тигр ховався цілий місяць, щоби ти нічого не помітив, – хекаючи,