Книга джунглів. Редьярд Киплинг
невже мені доведеться й далі слухати цю стару мавпу? – Мауглі випростався і неголосно свиснув: – Акело, сюди! Цей чоловік мені остогид!
Наступної миті Бульдео зненацька опинився на траві, а коли опритомнів, то знову мало не зомлів: над ним стояв здоровецький сірий вовк, а Мауглі, ніби нічого й не сталося, і далі обдирав тигра.
– Визнаю твою слушність, Будьдео, – промовив Мауглі. – Я не потребую жодного мідяка з цієї нагороди. Поміж мною й цим кривим тигром була війна – і я переміг.
Для старого мисливця вовк, який слухається хлопчину-чужинця, що помстився тигрові-людожеру, не був звичайним звіром із джунглів. У голові Бульдео промайнула думка, що тут не обійшлося без чарів.
– Магараджо! Володарю! – прохрипів він.
– Так? – насмішкувато відгукнувся Мауглі.
– Я знав, що ти не звичайний підпасок. Чи ти дозволиш мені піти, чи твій прислужник роздере мене на шматки?
– Іди з миром. Тільки ж гляди – наступного разу не чіпай мою здобич. Відпусти його, Акело.
Бульдео поспіхом пошкутильгав до села, щохвилини озираючись, аби пересвідчитись, що Мауглі не перетворився на щось жахливе. А коли він дістався до села, то стільки намолов про магію, чари й відьмування, що брахман не на жарт перелякався…
Наближався вечір, коли Мауглі закінчив обдирати яскраво-руду Шер-Ханову шкуру. Потім він ретельно її заховав і звернувся до Акели з проханням зібрати буйволів та корів із телятами, щоби відігнати череду до села.
Уже в сутінках, підходячи разом з Акелою та худобою до брами, Мауглі побачив за огорожею поселення полум’я смолоскипів і почув, як у храмі б’ють у дзвони та сурмлять у сурми. Біля воріт його чекала переважна більшість селян.
«Мене вітають, бо я вбив Шер-Хана», – подумав хлопець.
– Відьмак! Вовче поріддя! Демон із джунглів! Забирайся геть, ти нам не потрібен! Стріляй, Бульдео… – у бік Мауглі полетіло каміння і висохлий послід.
Пролунав постріл, у відповідь тужливо заревів поранений буйвіл. Тепер люди лементували:
– Знову чари! Він уміє замовляти кулі! Бульдео влучив у власну худобину…
– Що тут відбувається? – запитав спантеличений Мауглі, коли каміння полетіло з потрійною силою.
– Вони схожі на Зграю, ці твої родичі, – Акела незворушно всівся в придорожню куряву. – З усього видно, тебе проганяють.
– Вовчий годованець! Геть із села! – верескнув брахман, метляючи гілочкою священної рослини тулсі[2].
– Знову? Раніше мене проганяли за те, що я людина, тепер – за те, що я вовк. Ходімо звідси, Акело…
До Мауглі з воріт вибігла жінка – то була Мессуа:
– Мій хлопчику! Вони кажуть, що ти чаклун і можеш перевтілюватися у вовка! Але я їм не вірю! Я знаю: це ти вбив тигра, який забрав мого сина. Але молю тебе – іди, бо вони не залишать тебе живого…
– Повернись, Мессуо! – заревів натовп. – Повернися, або ми заб’ємо камінням і тебе!
Мауглі
Тулсі – базилік священний.