Товариство осиротілих атеїстів. Галина Горицька
ти такий похмурий? – нарешті наважився запитати Гена. – Тільки не кажи, що через цього кобзаря зеківського. Тобі таке не може настрій зіпсувати – я ж знаю.
– Мене переводять.
– Що-о? – майор гаркнув так, що на них обернулося кілька офіціантів. З відвідувачів цієї пізньої години в барі були лише вони і двоє п’яних дядьків у дорогих костюмах за столиком біля стіни.
Богдан відразу зрозумів занепокоєння товариша:
– Не переживай так. Це не покарання. Мене не розжалували, а справді переводять в дев’ятий відділок. Тепер займатимусь охороною українського уряду. Я навіть радий цьому… – промимрив, ледь не плачучи, капітан.
– Воно й видно… Який ти радий…
Майор обперся ліктями на липкий від розлитих коктейлів стіл і кивнув завідуючому баром. Той моментально дав вказівку, непомітну для стороннього погляду, і юний співак, виглядаючи з оркестрової ніші, затягнув Богданову улюблену:
В день,
когда прощались с тобой,
Печально плакал прибой
Под плеск волны голубой.
Ты
оставил мне только сны,
Но обещал до весны
Живым вернуться с войны.
Майор мугикав у такт, аж раптом Богдан не витримав:
– Ти думаєш, мені приємно, що рік у ленінградський розвідшколі – коту під хвіст? Я ж на хорошому рахунку у начальства. А тут…
– То що сталося? – посерйознішав майор.
– Волосся і зріст…
– Що?
– Сказали – не можу займатися зовнішнім стеженням. Я ж високий блондин. Такі стають розвідниками лише у кінофільмах. Ти що, гадаєш, якби такий співробітник, як із «Подвигу розвідника», Федотов, справді існував – він би виглядав, як актор Кадочников17?
– Щось ти загнув…
– Я? Та ні. То не мої слова. Я тобі цитую свого начальника. І хоч я ні в чому не винен… Але ось так… – Потім Богдан перервався, гукнувши до офіціанта: – Мені ще коктейль, будь ласка. Тільки без лимона і не треба лікеру. Просто горілки налийте!
Геннадій Петрович у свої спогади нещодавньої зустрічі з товаришем так далеко полинув, що ледь не впав з перекладини, виконуючи ранкові вправи на подвір’ї. Красивий, дебелий, з випуклими біцепсами і крапельками пролетарського поту поверх майки та галіфе. Усе – як годиться. Чистокровний слов’янин, яким він себе вважав. Без усіляких там галичанських, середньоазійських та інших домішок. Звісно, він не був шовіністом. Просто трохи зверхньо ставився до інших національностей. Це – м’яко сказано. Майору спало на думку: «Слава…Сталіну, що в рідному відділку з розробляння духовенства усіх конфесій я можу бути таким гарним, і ніхто мене за це звідти не попросить».
Насправді тридцятивосьмирічний майор Геннадій Петрович, котрий все чекав на чергове підвищення «за терміном» не був ані зразком чоловічої краси, ані хоча б «в другому ешелоні», так би мовити. Однак неймовірна цілеспрямованість, ідейність, що вилискували в очах собачою покорою до начальства, і пряма причетність до відділку «О» надавали йому певного геройського флеру. Особливо в очах жінок.
Якщо
П. Кадочников в радянському художньому фільмі 1947 р. «Подвиг розвідника» грає головну роль майора О. Федотова. Сам актор напрочуд красивої зовнішності.