Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц
вони дурні, та й то не певно. Деревами вас… прикрити… треба стояти на місці, а якщо хтось торкнеться, то все зрозуміє. Тваринами – а ти зможеш, як тварина, бігти? Зрозуміють, усе зрозуміють!
Щось тут було, за щось зачепилась Киринова думка…
– Галки! – Шинкарки мовчки сиділи на носі човна, дуже близько одна від одної, але дивилися в різні боки.
– Тут десь є острів? Добре б, коли невеликий…
– Дивись! – один з вершників указав нагайкою. Вони вже знали, що ті, кого вони вистежують, пливуть водою, але їх супроводжує козак верхи. Досі слідів не залишалося – мабуть, козак пустив коня по воді, хоч і попід берегом, але тут мусив об’їхати вир.
– Це він! – Переслідувачі уважно роздивилися кінські сліди у селі – там, де козак і його супутниці втекли у них з-під носа (а вони мусили затриматися, бо люди сунули з церкви, і довелося доказувати місцевим, хто та що. Відбрехалися – звісно, не таких обходили, – але час утратили, довелося й заночувати в селі, бо поспіх викликав би підозру).
– Дві-три години тому. Наздоженемо.
Ніхто з них не звернув уваги на велику кам’яну брилу біля острова, ні на старого діда, який щось смажив на вогнищі, а його ще старіша шкапа жувала молоду траву.
Якби він на цьому березі був, то, може, і під’їхали б, але – все ясно.
Про всяк випадок отаман весь час поглядав на сережку у Федоровому вусі. Срібло залишалося свого природного кольору, а воно темнішало, якщо десь поблизу творилися чари, – це було вже перевірено.
…Коли погоня щезла за закрутом річки, камінь виявився човном, з дна якого піднялися три жінки. Четверта піднятися не могла.
– Ще п’яток отченашів[62] – і пора.
Драгон підсипав на полиці рушниці і бандолета свіжого пороху, перевірив пращу, колись запозичену у песиголовця, потім подумав і рушниці відклав.
– Один проти трьох? – примружилася рагана.
«Один». Козак усе-таки сподівався, що двоє стануть до бою. Утім, рагана йому нічим не була зобов’язана.
– Вони повернуться. Одне залишилося – напасти, поки вони не здогадалися, що ми в них за спиною. Якщо я загину, а ти викрутишся…
Відьма відповіла на ці слова дуже промовистим поглядом. Вона була впевнена, що викрутиться.
– Зроби таку ласку – знайди полковника Богуна…
Боян був переконаний – чаклуни якось пов’язані між собою, недарма так упевнено кажуть: такого досі ніхто не робив.
– …розкажи все. Та головне – це московські драгуни. Я з посадки[63] бачу, сам таким був два роки.
Драгон не став пояснювати, що, крім посадки, у двох з трійки були однакові мушкети, причому дуже характерні – саме такі почали вводити серед драгун, коли він був одним з них. І що серед тих самих драгун – як «кормових», що їх набирали на літо, так і постійних, яких наділяли землею та звільняли від податків, – було чимало втікачів з України, що знімало питання: чому переслідувачі говорили українською мовою.
Усе це значно ускладнювало завдання: драгунів не вчили на шаблях битися, не вмів і Кирин.
Тобто час, який потрібен, щоби п’ять раз прочитати «Отче наш».