Нічний молочник. Андрей Курков
гаража просто під колеса велосипедиста.
«От я його зараз перевірю!» – вирішив він.
Пішов додому, взяв схудлого кота разом з ганчіркою, на якій він лежав. Приніс до гаража. Випив іще чарку, а далі вийняв ампулу з коробки, відламав їй кінчик і витрусив вміст на тарілку, до якої примерзла недоїдена шпротина. Поставив тарілку перед котом. Той повів носом. В очах заграли вогники. Гарячково підсунувся до тарілки й вилизав усе до останньої краплі.
Діма, що спостерігав за котом, лише хмикнув. Коли б це була звичайна валер’янка, будь-який кіт на неї б накинувся.
«Може, піти й зазирнути в той колодязь? Ану ж і цей – самозванець?» – подумав він, але відразу заперечливо хитнув головою на таку думку.
Не хотілося йому зараз нікуди йти.
28
Київська область. Макарівський район
Село Липівка
Наступний ранок в Ірини почався теж солодко, як у дитинстві. Вона лежала під однією ковдрою з Ясею майже до дев’ятої ранку.
Вхідні двері за цей час кілька разів скрипнули, відчиняючись і зачиняючись. Мама виходила годувати курей. Вставати Ірині не хотілося. Зате захотілося шоколаду, і вона вийняла принесену Єгором плитку «Оленки». Розгорнула її, прислухаючись до солодкого шелесту фольги.
Чи то від ніжного гіркувато-щемкого смаку, чи з якоїсь іншої причини, а може, й зовсім без причини, їй згадався Маріїнський парк і невисокий бірюзовий палац за чорними стовбурами дерев. І хрускотіння снігу під ногами згадалося.
І хоч тепло їй було під ковдрою і затишно, як ніколи, а спогади про парк трошки вкололи. А тут ще й груди болять. Не п’є Яся стільки молока, скільки у маминих грудях набирається.
За вікном зупинилася автівка.
«Єгор!» – зраділа Ірина.
Квапливо, але обережно, щоб не розбудити Ясю, встала з ліжка. Одягнулася. Визирнула у вікно.
Ні, не Єгорова машина стоїть за парканом. У Єгора червона, а ця чорна.
Стук у двері.
– До тебе хто-то? – запитала, зазирнувши до кімнати, мама. – Я піду, одкрию.
– Ірина Анатоліївна вдома? – пробасував незнайомий чоловічий голос.
– Дома, дома вона, – відповіла мама.
– Скажіть, хай збирається!
Мама влетіла до Ірининої кімнати перелякана.
– Там двоє бритоголових, як з «Бандитського Петербурга», в чорних пальто, – тихо забідкалася мама. – Видно, когось важного обидила. Може, міністерську дитинку без молока оставила?!
Ірина квапливо вдягалася. Материн переляк передався їй. Руки тремтіли, ноги в теплі коричневі колготи ніяк не влазили. Минуло щонайменше десять хвилин, поки вона вийшла в коридор.
Зустрілася поглядом з двома високими чоловіками в чорних шкіряних пальтах. Вони стояли біля дверей нерухомо, як варта. Очі – холодні, байдужі.
– А коли я додому повернуся? – запитала Ірина, вже виходячи й на ходу озираючись на схвильовану матір.
– Як завжди повернетесь.
Один з чоловіків сів за кермо. Другий посадив Ірину на заднє сидіння, а сам умостився