Небезпека «Дому на околиці». Агата Кристи
напівобернувся. Знадвору серед інших авто впадало в око одне – видовжене та червоне – схоже, найдовше й найчервоніше з усіх можливих моделей. Його довгастий капот відшліфованого металу аж сяяв. Не автомобіль, а чудо!
– Це ваша машина? – запитав я, скоряючись раптовому імпульсу.
Молодик кивнув.
– Так.
У мене з’явилося божевільне бажання сказати «Я так і подумав!»
Але тут підійшов Пуаро. Тож я підвівся, а той узяв мене за руку й, коротко кивнувши товариству, швидко поволік куди-інде.
– Усе влаштовано, мій друже. Ми завітаємо до мадемуазель у «Дім на околиці» о пів на сьому. Доти вона якраз повернеться з автомобільної прогулянки. Так, так, звісно, повернеться – ціла та неушкоджена.
Проте його лице було стурбоване, а в голосі бриніла тривога.
– Що ви їй наговорили?
– Попросив побесідувати зі мною, і то якомога швидше. Вона, природно, трішки впиралася. Все гадала – я так і бачу ті думки, що пробігали в неї в голові: «Хто він, цей чоловічок? Аферист? Вискочка? Кінорежисер?» Була б відмовила, якби змогла, але коли ось так ні сіло ні впало просять, то легше погодитись. От вона й зізнається, що повернеться до шостої тридцяти. Ça y est![16]
Я зауважив, що все начебто складається якнайкраще, але мій коментар не зустрів схвального ставлення. Власне, Пуаро був не менш смиканий, аніж той кіт із приказки[17]. До самого вечора проходив він по нашій вітальні, бурмочучи щось сам до себе і без кінця-краю поправляючи й розгладжуючи декор. А коли я забалакував до нього, той махав руками й хитав головою.
І зрештою ми вийшли з готелю, коли ще й шостої не було.
– Це просто неймовірно, – зауважив я, спускаючись разом із другом східцями тераси, – скоїти збройний замах на життя в саду готелю. На таке піде тільки псих.
– Не погоджуся з вами. За однієї умови, ризик, як розсудити тверезо, хіба мінімальний. Почнімо з того, що в саду безлюдно. Відвідувачі готелю – наче стадо овець. Звичай велить сидіти на терасі, що виходить до бухти, eh bien[18], всі саме там і сидять. І тільки я, оригінал, обираю ту, що звернена в сад. Але навіть тоді я нічого не бачу. Тут, як ви помітили, чимало укриттів: дерева, групки пальм, чагарники у цвіту. Будь-хто може сховатися і, залишаючись непоміченим, спокійно собі чекати, доки тут не пройде мадемуазель. А вона таки пройде тут. Бо з «Дому на околиці», якщо обходити дорогою, доведеться дати доброго гаку. А мадемуазель Нік Баклі, безперечно, з тих, хто завжди спізнюється й подається навпростець!
– А все ж стрілець колосально ризикував! Його могли помітити, а постріл на нещасний випадок не спишеш!
– Ні, не випадок… аж ніяк.
– Що ви цим хочете сказати?
– Нічого, так, одна ідейка. Можливо, виправдана, а може статися, й ні. Залишмо її поки осторонь і повернімося до того, про що я тільки-но згадав – до неодмінної умови.
– Тобто?
– Ви, певно, і сам можете мені сказати, Гастінґсе!
– Не хотів би позбавляти вас задоволення
Готово (
Jumpy as a cat – «нервовий (досл. тж. «стрибучий»), як кіт», англійський усталений вислів.
Тут: ну й от (