Метафізика. Аристотель
передусім розглянемо питання, про яке ми говорили на початку: одна чи більше наук досліджує всі роди [20] причин? З одного боку, як це можливо, щоб одна наука пізнавала начала, що не є протилежними? Крім того, багато речей не містять усі начала; справді, як можливо, щоб нерухомі речі містили в собі начало руху або природу блага, адже все, що є благом, саме по собі та за своєю природою є метою [25] і, отже, причиною, оскільки заради нього виникають та існують інші речі, одначе мета й «те, заради чого», є метою якоїсь дії, а всі дії відбуваються через рух? Тому нерухомі речі не можуть містити ані таке начало, ані якесь благо саме по собі. Ось чому в математиці нічого не доводять за допомогою [30] цієї причини, і не існує доказу на кшталт «тому що це краще або гірше», та й взагалі ніхто ні про що таке не згадує. Тому деякі з софістів, як-от Арістіпп зневажали математику; адже в інших мистецтвах, зокрема, в ремісницьких, наприклад, у теслярстві та чоботарстві, завжди наводять аргумент «тому що це краще, або гірше», натомість у математичних науках зовсім немає мови про добре чи погане.
[996b][1] Однак якщо існує більше ніж одна наук про причини, і при цьому окрема наука займається кожним окремим началом, то яку з них слід вважати тією, що ми шукаємо, або кого з тих, хто цими науками володіє, – найбільшим знавцем [5] шуканого предмета? Адже можливо, що для одної й тієї самої речі існують усі види причин, як-от для будинку тим, звідки рух, є мистецтво і будівничий, тим, заради чого, – потреба, матерією – земля й каміння, формою – задум.
Якщо виходити з раніше визначеного[37] щодо того, яку з наук слід називати мудрістю, то є підстави [10] застосувати цю назву до кожної з них. Такою є найголовніша й найбільш провідна наука, з якою, наче рабині, не вправі сперечатися інші науки, – наука про мету і благо (адже заради них усе інше). Проте, оскільки мудрість була визначена[38] як наука про перші причини і найбільш гідне пізнання, нею мала б бути наука про сутності.
Оскільки одну й ту саму річ можна знати з багатьох сторін, [15] ми кажемо, що більшою мірою знає той, хто знає, чим річ є, ніж той, хто знає, чим вона не є; а серед перших також одні знають більше, другі менше, і найбільшим знавцем є той, хто знає, чим саме є річ, а не той, хто знає її кількість, чи якість, або що вона може робити чи що можна робити з нею.
І також у всіх інших випадках – зокрема там, де присутні докази, [20] – ми вважаємо, що про знання певної речі можна говорити тоді, коли ми знаємо, що вона таке (наприклад, що таке перетворення на квадрат: це знаходження середнього пропорційного; і подібним чином в інших випадках). Так само стосовно походження, дій та всіляких змін ми вважаємо, що знаємо тоді, коли ми знаємо начало руху. Проте воно відмінне від мети і протилежне їй. Отже, можна припустити, [25] що кожну з цих причин має досліджувати окрема наука.
Одначе також стосовно начал доведення є спірним, існує одна чи більше наук. Началами доказу я називаю загальноприйняті поняття, на яких усі люди засновують докази, наприклад, що все необхідно або стверджувати, або заперечувати, і що [30] неможливо водночас бути і не бути, та
Див. кн. І 982а 8–19.
Див. кн. І 982а 30–b 2.