Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль
означають те саме. Чим ще на противагу фактам можуть бути «ідеї», «сутності», окрім як схоластичними утвореннями, метафізичними привидами? Головна заслуга новочасної природничої науки саме й полягала в тому, що вона звільнила людство від цієї філософської примари. Вся наука має справу лише з досвідчуваною, реальною дійсністю. Що не є дійсністю, є виображенням, а наука з виображень є виображеною наукою. Звісно, виображення мають значення як психічні факти, вони належать до психології. Але те – як ми намагалися показати в попередньому розділі – що з виображень через ґрунтоване на них так зване бачення сутностей мають постати нові, «ейдетичні» даності, предмети, які є ірреальними, це саме і є – як уважає емпірик – «ідеологічною примхливістю», «поверненням до схоластики» або до певного виду «спекулятивних конструкцій a priori», завдяки яким чужий природничим наукам ідеалізм першої половини ХІХ століття так гальмував справжню науку.
А втім, усе, що каже емпірик, спирається на непорозуміння і передсуди – хоч би яким благоліпним і добрим був мотив, який первинно ним керує. Принципова помилка емпіристської аргументації полягає в тому, що засадова вимога повернутися до «самих речей» ототожнюється або змішується з вимогою ґрунтувати пізнання на досвіді. Натуралістично обмежуючи рамки пізнаваних «речей», він беззастережно вважає досвід єдиним актом, що дає самі речі. Втім речі є не лише природними речами, дійсність у звичному сенсі – дійсністю взагалі, а той первинно давальний акт, який ми називаємо досвідом, пов’язаний лише з природною дійсністю. Здійснювати такі ототожнення і ставитися до них як до удаваних самозрозумілостей означає не помічати відмінності, які мають бути дані в яснішому вбачанні. Тож варто запитати, хто упереджений. Справжня неупередженість вимагає не просто відхилити «чужі досвіду судження», а лише ті з них, властивий сенс яких вимагає обґрунтування досвідом. Беззастережно стверджувати, що всі судження допускають, ба навіть вимагають обґрунтування досвідом без попереднього вивчення і зважування докорінно відмінних видів сутності суджень, чи не виявляється це твердження, врешті-решт, безглуздим: воно є «спекулятивною конструкцією a priori», яка не є кращою через те, що цього разу її проголошують з емпіристського боку. Справжня наука і властива їй справжня неупередженість вимагає як засад всіх доказів безпосередньо чинні судження як такі, що дістають власну чинність з первинно давальних споглядань. А вони облаштовані так, як того вимагає сенс цих суджень, тобто власна сутність предметів і зав’язків суджень. Фундаментальні регіони предметів і корелятивні регіональні типи давальних споглядань, відповідні типи суджень і нарешті ноетичні норми, які вимагають для обґрунтування суджень таких типів споглядання саме такий, а не інший вид споглядання – все це не можна постулювати або декларувати абияк; їх можна лише встановлювати у вбачанні, а це знов-таки означає: виявляти в первинно давальному спогляданні, і