Музика води. Том Бойл
донька народилася в червні, на дев’ять із половиною хвилин раніше за сина. Еліс та Александр. Близнята. Вона вдягала їх однаково – то в короткі штанці, то в спіднички. Сьогодні зупиняла людей на вулиці, щоби представити своїх маленьких ясочок-донечок, а назавтра – своїх маленьких бешкетників-синочків. Зациклена на парності близнюків як поняття – тілець, голівок, ручок і ніжок, вушок та очок, що наявні у двох примірниках, – вона органічно не могла прийняти тієї важливої, принципової нетотожності, яка виявляла себе в таких дрібничках, як щілинка чи зморщений відросток, не більші за ніготь її великого пальця. Ті ображали її відчуття симетрії. Коли ж вона не повернулася з Ґлазґо, д-р Андерсон прибрав близнюків до рук. Зандера відправили до школи-пансіону, а Ейлі дісталася гувернанткам.
Їй було шість, коли з’явилась місіс Елловей. І пояснила Ейлі, що жінки народжені для п’яльців і туалетів, вправляння в музиці, поезії й решті мистецтв, покликаних дарувати розраду, адже жінки – це перш за все жінки, принада та окраса товариства. На знак протесту та обстригла волосся по плечі. І тільки таку зачіску відтоді й носила.
Але тепер її мати – далекий спогад, нечіткий та розпливчастий по краях, а місіс Елловей – стара баба, чиї чари зійшли нанівець, а пишні форми відстають від кісток; вона отримує вдовину пенсію та доживає віку в котеджі з дірявим дахом. Ця історична балія заслужила на вічну шану завдяки пам’яті, закарбованій у її запахах і шорсткій на дотик деревині. Проте сьогодні свято життя, тож вона міцно заплющує очі й викликає образ Мунґо, чиє обличчя являється їй у тисячі подоб: воно всміхається, підморгує, копилить верхню губу, починаючи анекдот, або набуває спантеличеного виразу, коли той наступає у відро чи валиться з коня. Вода гаряча, заспокійлива й чуттєва. Від неї рожевіє шкіра. Ейлі десь в Ісландії, в Норвегії. Купається в ґейзері, на поверхні якого тануть сніжинки, а крізь імлу видніється постать, оголена та атлетична, із її ім’ям на вустах – от дідько, мачулку не прихопила. Та примостилась на столі, за межами досяжності.
Вона підводиться, і рівень води падає. Її груди тугі й по-хлоп’ячому невеличкі, тіло блищить від вологи, а темний кущик скидається на прорізаний отвір. Як тут відчиняються двері, і до кімнати заходить батько, а назирці за ним Джорджі Ґлеґ, його помічник. Ейлі на мить застигає, а відтак каменем падає у воду, побічно здіймаючи хвилі, що вихлюпуються через край балії та розтікаються по дошках долівки.
– Пологи! – кричить її тато, лютуючи, щоб приховати збентеження.
– Пологи! Пологи! Пологи! І якого біса лізти з лона в таку заметіль?! – Він уже підійшов до шафи та втискується в чоботи й дощовик. – Третій виклик! Третій! Два місяці спливло, відколи я востаннє приймав дитину, й от тепер, коли сам Вельзевул порядкує погодою, їм припекло розроджуватися по всьому графству!
Вона по шию занурюється в гарячу воду. Її вуха червоні. А Ґлеґ, довготелесий і підлесливий, на два роки молодший від неї та із зубами достоту як у коня, стоїть, замріяно вдивляючись у