П’ята жінка. Хеннинг Манкелль
пів на восьму збори закінчилися. Відтепер ця кухня правитиме за місце таких зустрічей. Сведберг поїхав на ґрунтовні розмови зі Свеном Тюреном і дівчиною, що прийняла від Ерікссона замовлення на мазут. Геґлунд дістала завдання опитати всіх сусідів Ерікссона. Пригадавши листи в поштовій скриньці, Валландер доручив їй опитати також листоношу. Ганссону й одному з Нюбергових експертів належало обшукати будинок, а Гольґерссон і Мартінсон мали організувати інші оперативні дії.
Закрутилося махове колесо слідства.
Одягнувши куртку, Валландер подався до канави, над якою майоріло покриття. На небі сунули рвані хмари. Проти вітру доводилося згинатися на ходу. Раптом згори пролунав клич зграї гусей. Валландер зупинився й задивився в небо. Не відразу їх угледів. Невелика зграя летіла високо, попід хмарами, на південний захід. Мабуть, узяла напрямок на мис Фальстербу, як і всі птахи, що пролітають над Сконе й покидають Швецію.
Валландер стояв і задумливо споглядав птахів. Згадавши вірша, що лежав на столі, рушив із місця. Наростав неспокій.
Щось у цьому жорстокому злочині бентежило й пантеличило. Це міг бути наслідок припадку сліпої ненависті чи божевілля. Або ж навпаки – тверезого холодного розрахунку. Не добереш, котра з цих двох можливостей страшніша.
Валландер підійшов до канави, коли Нюберг і його експерти вже витягали з глини закривавлені кілки, обгортали їх поліетиленом і носили до автомобіля. Нюберг із вимащеним глиною обличчям рухався незграбно і сіпано.
Канава видавалася могильною ямою.
– Як справи? – озвався Валландер, силкуючись на підбадьорливий тон.
Нюберг буркнув щось нерозбірливе. Мабуть, найкраще перегодити з розпитуванням. Він запальний, примхливий і легкий на зваду. Істадські поліцаї подейкували, що Нюберг, не вагаючись ні на мить, вилаяв би самого начальника Державного поліційного управління, аби тільки знайшлася найдрібніша причина сварки.
Поліцаї перекинули через канаву тимчасовий місток. Перейшовши по ньому на той бік, Валландер підійшов до пагорба. Поривчастий вітер шарпав куртку. Вишка здіймалася над пагорбом десь на три метри. Гольґер Ерікссон змайстрував її з тих самих дощок, що й кладку. Зійшовши сходами на неї, Валландер опинився на майданчику завбільшки метр на метр. Вітер шмагав обличчя. З цієї невеликої висоти вся місцевість видавалася зовсім іншою. Внизу метушився Нюберг. Віддалік виднів будинок Ерікссона. Присівши навпочіпки, Валландер придивлявся до настилу. Раптом він пошкодував, що зійшов на вишку, не дочекавшись, поки Нюберг закінчить огляд. Отож швидко спустився на землю й спробував сховатися за вишкою від вітру. Давалася взнаки велика втома. Ще глибше проймало душу щось інше. Як же назвати це почуття? Пригніченість? Надто вже коротко тривали радощі. Подорож до Італії. Рішення придбати будинок, може, й пса. Очікування приїзду Байби…
Та ось у канаві настромляється на палі стара людина, і знову в тебе з-під ніг вислизає земля.
Чи довго ще вдаватиметься це витримувати?
Хоч це й нелегко, а таки треба