Kobiety w Europie Środkowo-Wschodniej w perspektywie interdyscyplinarnej. Группа авторов
Українки” в силу того, що були „зодягнені в історичні костюми”, „зосталися майже непоміченими”197 її сучасниками, які називали героїв письменниці „екзотичними”. Вважаючи таку думку поширеною у висловлюваннях пересічних читачів, слід зауважити, що вона не знаходить підтвердження, коли йдеться про ставлення до творчості Лесі Українки сучасних їй письменників.
Остап Луцький у маніфесті „Молодої музи” (1907) називає Лесю Українку серед тих авторів, що прокладають шлях новій літературі: „Оця нова атмосфера дала нам Кобилянську, Стефаника, Коцюбинського, Лесю Українку (приміром, „Одержима”), Лепкого, Щурата і багатьох других, найбільш визначних письменників останньої доби”198.
Високою була оцінка Лесі Українки з боку ключових критиків українського модернізму М. Євшана та М. Сріблянського. Микола Євшан у статті „Леся Українка”, опублікованій у часописі „Українська хата” (1910), писав: „Творчість Лесі Українки заслуговує в повній мірі на те, щоб в новій українській поезії поставити її на визначне місце. <…> По справедливості їй повинна припасти роль далеко ширша, як їй призначається, – роль, можна сказати, культурної і громадської течії”199.
Отже, на відміну від І. Франка, Леся Українка була для українських модерністів уособленням нового поета, що відкидав вторинну позитивістську модель мистецтва, яке підпорядковане соціуму й служить йому матеріалом. А для самої Лесі Українки ставлення до жінки в літературі було проявом стану розвитку суспільства, ознакою його поступу чи регресу (тому „нові перспективи й старі тіні”).
Бібліографія
Агеєва В., Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму, Київ 2003.
Агеєва В., Неоромантичне двосвіття „Лісової пісні” [в:] „Їм промовляти душа моя буде”: „Лісова пісня” Лесі Українки та її інтерпретації, упор. В. Агеєва, Київ 2002, с. 7-24.
Агеєва В., Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації, Київ 2001.
Андрусів С., Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ століття, Львів 2000.
Антологія української літературно-критичної думки першої половини ХХ століття, упоряд. В. Агеєва, Київ 2016.
Гундорова Т., Європейський модернізм чи європейські модернізми? (Українська перспектива), „Слово і Час” 2/1995, с. 28-31.
Гундорова Т., ПроЯвлення Слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація, Львів, 1997.
Затонский Д.В., Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств, Харьков 2000.
Ільницький М., Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ ст., Львів 1999.
Лотман Ю.М., Статьи по типологии культуры. Выпуск 2, Тарту 1973.
Моклиця М., Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика, Луцьк 1998.
Моренець В., Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща,
В. Агеєва,
Там само, с. 185.