Пер Ґінт. Генрик Ибсен

      Пер Ґінт: (підрубуючи високу смереку з покрученим гіллям)

      Ну й тугий ти діду! Та що ж – нема ради

      Від моїх ударів хитнешся і впадеш!

      (Рубає знову)

      Хоч вбрав ти на себе панцир сталевий,

      Та трісне він в моїх ударів огні,

      Даремне ти грозиш руками мені,

      Трясешся в досади! Йди спати старий!

      (Раптом замовкає)

      Ну й тю ж тобі дурню в горячці! Це ж пень,

      Ніяка потвора закована в сталь,

      Це ж проста смерека! Змарнований день,

      Змарнована праця на мрії! Як жаль!

      Найвища пора вже на розум! Доволі

      Ходить по безпуттям й миляні баньки

      Пускати, як хлопчики замкнені в школі;

      Баніт[17] ти ж бездомний, довкола ж – пеньки!

      (Якийсь час завзято рубає)

      Баніт. Ну і добре. Ні одна матуся

      За стіл не попросить. Ти сам погодуйся,

      Як їсти захочеш. Мудруй собі сам:

      Злови, що в потоці чи в лісі, зрубай

      Ялицю й багаття клади й заживай

      Печеню чи юшку без солі та круп.

      Захочеш убратись – цапа обідри;

      Сховатись від вітру – збудуй собі дім

      Зігнувшися вдвоє тягни на будову

      Смереки, що сам їх із віг повалиш…

      (Опускає сокиру й замислюється)

      Будівля, мов казка! Когут на вежі

      Здалека блищатиме в сонцю яснім;

      Причілки одягну в різьблені окраси

      З морських русалок із риб’ячим хвостом.

      Бронзові задвої, мосяжні замки,

      А вікна криштальним заблиснуть огнем,

      Ну й дертимуть роти дурні мужики,

      Як глянуть з долини на Перів терем!

      (Сміється гірко)

      І знову ті мрії! Хіба ж ти забув,

      Що долі твоєї не криє закон?

      Досить з тебе буде марної хижини,

      Як голову схочеш покласти на сон.

      (Рубає з новою силою)

      Ну, врешті хитнувся! Ударю ще раз

      І впадеш, як довгий, аж бір загуде!

      (Ялиця падає. Пер Ґінт береться очищувати її від гілок. Нараз спиняється з піднятою сокирою)

      Та хто це за мною крадеться слідком,

      Це Гегштадт на мене заставу веде…

      (Ховається за дерево і виглядає зі схованки)

      Один тільки хлопець! Наляканий вбіг,

      Оглянувсь довкола… Несе під полою

      Мов серп. Він кулак затискає – тепер

      Бере серп в долоню – махнув ним – мій Боже!

      Відтяв собі палець – цілий