Циганка за мільйон. Окса Фом
все склалося так як склалося, – промовив Шушков. – Чому ви вирішили залишитися?
– Я нічого не вирішував. Була б моя воля, ми б й дійсно не перетнулися, – відповів барон, – Кирило Кугат наполіг, щоб я дочекався його появи. Здається, у нього до мене є розмова.
– Думаю, що Кір збирається разом з вами та Димідовим вмовити мене одружитися з пані Казібеєвою, – вирішив поділитися здогадкою Петро.
На це Роман нічого не відповів, можливо тому що й справді не знав навіщо депутат попросив його затриматися у таборі.
– Ви вже познайомилися з Тасарлою? – Вирішив змінити тему барон.
Петро відірвався від вивчення золотистого візерунка на зелених портьєрах й подивився на співрозмовника. Вони не були ворогами. Стояти обличчям до обличчя з дідом того, хто тебе ошукав це не те саме, що стояти обличчям до обличчя з самим викрадачем.
До того ж Петро навів деякі довідки й насправді вважав, що Роман упродовж довгих років намагався виховати порядних онуків, не пов’язаних з криміналом. Таке рішення барон прийняв після смерті єдиної дочки та зятя, сподіваючись врятувати життя їх дітей. Тільки от не вдалося. Проте у Тасарли все ще був шанс. Потрібно лише тримати її якомога далі від нього і від табору, в якому вона зростала. Зміна оточення зіграє дівчині на руку й можливо врятує від нещасливої долі.
Шушков так углибився у власні думки, що не відразу згадав про що запитував барон. А він й досі чекав на відповідь.
– Приємна дівчина. Вродлива, вихована… – Петро й сам здивувався, що говорив такі слова на адресу циганки, – гарна господиня, але я не хочу одружуватися.
Після свого зізнання чоловік хотів відвести погляд, але не зміг. Зараз Роман був у першу чергу не бароном, а дідусем, якого хвилювала доля онуки. Його очі ніби намагалися знайти щось людське в душі у Петра; ніби він хотів зрозуміти чи варто наполягати на весіллі. Ну, що ж Шушков всім доведе, що Тасарлі буде краще деінде.
– Не дивлячись на те що зробив Чендер, я не візьму вашу онуку за дружину, бо не маю наміру калічити її життя.
Відвертість та добросердя Шушкова здивувало Романа. Десь там за стінами кімнати він був безжалісним ворогом, успішним бізнесменом, чоловіком без серця… але зараз, у цій залі, барон все ж таки зміг розгледіти його справжнього й на душі стало спокійніше.
– Моя дружина, бабуся Тасарли та Чендера, насправді не була циганкою, – раптово зізнався Роман, насолоджуючись здивуванням в синіх очах Петра.
– Тобто? Мені здавалося, що цигани живуть за власними законами й один з них одружуватися тільки на своїх. Чи щось таке… Я не дуже знайомий з вашою культурою.
– Так і є. Але у кожному правилі є виключення.
Петро підійняв брову, але мовчав. Його й дійсно зацікавила ця історія.
– Ми познайомилися у потязі, у вагоні-ресторані. Я тоді займався тим, чим зараз займається мій онук – обкрадав багатіїв. – зізнався Роман. – Пам’ятаю, що у той день мені пощастило і я мав