Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров
Таке просто неможливо, розумієш, неможливо!
АЛЛА. (Жорстко.) На ньому була блакитна маєчка, вона трошки розійшлася у плечі по шву… Які тобі ще розповісти подробиці?
Обличчя Наді сіріє, мертвіє.
НАДЯ. Ви що, покохали один одного?
АЛЛА. Ти з глузду з'їхала?
НАДЯ. Але як же ти могла?
АЛЛА. Запитай краще, як він міг.
НАДЯ. А ти?
АЛЛА. У мене í в думках нічого такого не було. А він видно, на ключ налаштувався, от í не захотів піти просто так… Коли він руку мені на коліно поклав, я сама собі не повірила. А ну, думаю, подивлюся, дурня він валяє, або такий же покидьок, як í інші… Ось í подивилася.
НАДЯ. Í ніщо тебе не зупинило?
АЛЛА. Я на ці справи дивлюся просто, не те, що ти. Можеш думати про мене, що хочеш, але я все одно не шкодую. Принаймні, з'ясувала, хто є хто.
НАДЯ. Що ж, спасибі.
АЛЛА. Зрозумій, не в мені справа. Я або інша – яка різниця? А може, він í не зі мною одною… Такі вже тепер мужики безвольні та безпутні – в будь-які ворота лізуть… Ось í вирішуй тепер, як бути.
НАДЯ. (Після паузи.) Невже все сталося саме так?
АЛЛА. Так або не так – яка різниця?
НАДЯ. Зустріла ти його, звичайно, привітно, вином пригостила. Ти ж гарна подруга… Пригостила?
АЛЛА. (Неохоче.) Налила склянку.
НАДЯ. А може, í дві?
АЛЛА. (Сухо.) Не рахувала.
НАДЯ. Потім, ясна річ, халатик ненавмисно розгорнувся… А під халатиком – нічого. Або в чому ти була?
АЛЛА. (Кричить.) Ну що ти мене допитуєш?
НАДЯ. (Помовчавши.) Скажи мені, Алла… Я не молодше тебе, не красивіше í одягаюся гірше. Робота в мене не легше твоєї, грошей у тебе у три рази більше, чоловіків – у сто разів. Так чому ти мені весь час заздриш?
АЛЛА. Я тебе люблю. Слово честі.
НАДЯ. Я знаю. Але í заздриш теж. Признайся – адже приємно було в мене забрати, насолити мені, зруйнувати, довести щось собі í мені – не знаю що…
Алла хоче, було, заперечити, але не промовляє жодного слова.
Шкода мені тебе. Втрачаєш ти душу, йде вона з тебе по крапельці, так í засохнеш зовсім. Я ж тебе давно попереджала… За чим ти женешся? Адже щастя в простих речах. Дивись, чи не випустиш?
Входить ОЛЕНА. Зрозумівши недоречність своєї появи, вона нерішуче зупиняється.
ОЛЕНА. Вибачте… Я, напевно, завадила…
АЛЛА. Нічого. (Знімає з себе стрічку – знак почесної свідкині – í пов'язує її Олені.)
ОЛЕНА. Я не розумію… Що ви робите?
Алла мовчки виходить. Олена нерішуче звертається до Наді.
Там, внизу, стоїть молодий чоловік. Він попросив підійти до вас, коли поруч нікого не буде, í сказати, що він вас любить. Я, каже, маю їй сказати дуже багато, але передайте тільки це: «Я її люблю».
Заглушено звучить весільний марш. Надя несподівано починає плакати. Олена в розгубленості дивиться на неї. Надя ридає все голосніше. Входять Марія Миколаївна та Віра.
ВІРА. Останню пару зареєстрували. Палац закривають… (Помітивши, що Надя плаче, кидається до неї.) Ти що, Надюнчік?
Надя плаче все сильніше.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Поспішає