Купальниця. Галина Вдовиченко
запопадливості, що з’явилися у її голосі. Добре, що консьєржка не провела її до ліфта, бо тут Кароліні не вдалося б зберегти своєї штучної незворушності. Ліфт впустив її досередини – блискучо-дзеркальний, немов космічний корабель, із безліччю кнопок на боковій панелі, але не відреагував на жодне натискання. Ну от же ґудзик з номером поверху, натискаємо на 12 – і чому стоїмо? Вона вже хотіла покликати консьєржку на допомогу, але вчасно стрималась, давши ситуації визріти – і ліфт сам зачинився, зрушився з місця.
Марина за п’ять років стала ще більш ефектною, перетворившись із привабливої дівчинки-студентки на молоду елегантну жінку. Легкий трикотажний комплект – футболка та шорти – кольору вологого піску м’яко підкреслював правильні форми трошки розповнілої фігури. Волосся тримали ефектні заколки. Діти з цікавістю подивились на гостю, але байдуже взяли з її рук куплені на вокзалі шоколадки.
Не знати, хто дав дівчатам такі імена, але вони цілком пасували до свого імені по батькові. Дворічна Амалія трималася мами, вчепившись рукою у її шорти та наступаючи на капці з пухнастими помпонами. Чотирирічна Крісталіна швидко отямилась – і, загубивши десь шоколадку, вже не відпускала Кароліну від себе, демонструючи свої іграшки, аж поки Марина не покликала:
– Дівчата, снідати!
За столом Кароліна довідалась, що колір домашнього костюма Марини називається «паленої кістки», і що вона навмисно носить одяг світлих та яскравих тонів, щоб не відчувати себе в домашній ізоляції. Роботу в Києві знайти нескладно, якщо не надто перебирати – раз, і було б бажання – два. І одне прохання мала Марина: вони з Робертом хочуть піти післязавтра на концерт ансамблю Сухішвілі, і чи не погодилася б вона побути з дітьми. Треба ж таке запитати… Кароліна щаслива була стати їм хоч у якийсь пригоді.
Марина підхоплювала масло на кінчик ножа і мастила тост, вкриваючи його маленькими острівками. Намастить – відкусить. Знову зачепить маленький кавальчик з маслянки, залишить невеличкий слід ножем на хлібі, і знову обережно кусає. Так їсти зручніше, вирішила Кароліна, доїдаючи свій тост, повністю вкритий шаром масла – не треба буде раз у раз тягнутись по серветку й витирати куточки губ.
Маленька Амалія сиділа за столом з усіма, присунута до нього разом зі своїм високим кріслом. Вона ковзала ложкою у тарілці з кашею, раз у раз розмазуючи вівсянку по підборіддю, й слухняно відкривала рота, коли до неї наближалась друга ложка у маминій руці. Старша, Крісталіна, Кріста, виявилась ще тою балакухою, до того ж і реакцію мала блискавичну: дочекавшись найменшої паузи, миттєво вставляла бодай одне речення, вони в неї завжди були напоготові. «У моєї подружки Валі теж є тітка, вона живе в Бонні. Це – Німеччина…» «Хамстер! Хом’як англійською мовою буде хамстер! А лисичка – фокс…» «Це моє горнятко, Амаліє! Мамо, скажи, що це моє. Вона мені вчора всі пазли погубила, а сьогодні хоче горнятко розбити…»
Напружене очікування, як прийме родичку братова дружина, зникло. Погляд Марини