Купальниця. Галина Вдовиченко
простору з білими хмарками, сонячні плями на теплій підлозі, техніка-помічниця, з якою ще треба навчитись давати собі раду. Спальня, дитяча, вітальня, просторий передпокій, кухня з круглим столом і тацею, наповненою мандаринами та бананами, велика ванна кімната з трикутною ванною, пральною машинкою та сушаркою. Тепер уже знала, що сушаркою. А ще високим туалетним столиком з кремами та лосьйонами, великим кошиком для білизни, вистеленим зсередини бавовняною смугастою тканиною. У вітальні, біля вікна – музичний центр із сотнями чи навіть тисячами компакт-дисків у стільникових сховках.
Між трьома шафами з книжками – невеликі проміжки, у них – заглиблення у стіні, а там – колекція морських мушель на скляних поличках, деякі – з диню завбільшки, з довгастими равличими ріжками, з ніжними рожевими нутрощами, які загорілися від увімкненої підсвітки молочно-жовтим теплом, як та дорога порцеляна.
Де ж вона спатиме? Виходить, що тут, у вітальні з книжками та мушлями, біля музичного центру, на канапі, оббитій штучним леопардовим хутром.
Гаразд. Підколола волосся – і до роботи! Досить байдикувати.
Одного погляду на електричну плиту було достатньо, аби кинуло в розпач. Кароліна вперше бачила таку, з колами різного діаметра, немов намальованими на чорній лискучій поверхні. У куті – квадратик з незрозумілими позначками. Усе. Супу не буде. Ні, вона не може так зганьбитись у перший же день.
Набрала номер брата.
– Роберте, як увімкнути плиту?
– Зараз, – відповів брат.
У мобілці було чути голоси, шарудіння та кроки, він вийшов, мабуть, з якоїсь кімнати – і голосом, який відлунював від порожніх стін, докладно пояснив, на що треба натискати, і як регулювати температуру, і як увімкнути інше коло, не вимикаючи першого. Кароліна зосередилась так, що заболіла закушена губа. Ніколи у школі вона так уважно не слухала жодного пояснення, ті знання не були їй такими вкрай необхідними, як вміння впоратися з сучасною кухонною технікою, аби вчасно зварити племінницям суп.
Неймовірний вибух енергії стався з нею, коли приборкала того кухонного монстра. Вона і суп зварила, і ванну почистила, і поскладала розкидані іграшки та одяг дівчат, розклала на купки речі з сушарки, протерла підлогу, навчившись вправлятися з небаченою дотепер шваброю, схожою на дошку з волохатим шаликом. Сама розібралася, що й до чого, просто порухала всі пластмасові деталі – і зрозуміла, як витискати вологу з тої конструкції. Вдома вони мили підлогу старою татовою майкою, викручуючи її над відром з водою. На тому піднесенні, що її охопило, могла й два мішки квасолі перебрати, відділивши чорну від білої, і три кущі троянд пересадити, але прийшли Марина з дівчатами, і зупинили цей напад шаленої працездатності.
– Ну ти даєш! – тільки й сказала Марина. – Візьми малу, будь ласка.
Кароліна підхопила Амалію, стягнула з неї сандалики, панамку та кофтинку. Старша як почала говорити з порога, а чи ще й за дверима, то так і не закривала рота, сидячи на лавці біля входу й витрушуючи пісок