Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл
виявився порожнім. Диктатор, двоє його дітей, секретар і всі цінності зникли. З того дня він щез невідомо куди, і чутки про те, що його десь бачили, часто служили темою для пліток у пресі.
– Атож, сер, дон Мурільйо, Тигр із Сан-Педро, – повторив інспектор. – Якщо ви розгорнете будь-який довідник, містере Голмс, то виявите, що барви прапора Сан-Педро – зелений і білий, ті ж, що й у записці. Він тепер називає себе Гендерсоном, але я простежив весь його маршрут, починаючи з Барселони, куди його судно причалило 1886 року, а далі до Мадрида, Рима, Парижа, перш ніж він потрапив сюди. Месники весь час йшли за ним по п’ятах, але лише зараз спробували до нього дістатися.
– Вони виявили його торік, – озвалася міс Барнет, котра вже сіла й з готовністю вступила в бесіду. – Один замах на його життя вже був, але потвору оберігав якийсь злий фатум. Ось і цього разу те саме – загинув шляхетний лицар Ґарсія, а чудовисько залишилося цілим і неушкодженим. Але прийде новий месник, а за ним – ще й ще, поки колись правосуддя не здійсниться. Це так само неминуче, як і те, що завтра зійде сонце.
Долоні тонких рук жінки стиснулися в кулачки, виснажене обличчя побіліло від ненависті.
– Але яким чином ви, міс Барнет, виявилися причетною до цієї історії? – поцікавився Голмс. – Як може англійська леді брати участь у такій кривавій справі?
– Я беру участь у ній, бо інакше ніщо в світі не допомогло б здійснитися правосуддю. Яке діло англійському закону до річок крові, пролитих кілька років тому в Сан-Педро, або до цілого корабля скарбів, награбованих цим чоловіком? Для вас це те саме, що злочин, скоєний на іншій планеті. Але ми пам’ятаємо все. Ми осягали істину в жалі та муках. Для нас жоден чорт у пеклі не може бути гіршим за Хуана Мурільйо, і не буде нам спокою на Землі, поки його жертви волають до неба про помсту.
– Не сумніваюся, що він такий, яким ви його описуєте, – сказав Голмс. – Я чув, що це був справжній звір. Але що він зробив особисто вам?
– Я вам розповім. Цей негідник узяв собі за звичку вбивати під будь-яким приводом кожного, хто згодом міг стати для нього небезпечним суперником. Мій чоловік (авжеж, джентльмени, моє справжнє ім’я – синьйора Дуранда) був послом Сан-Педро в Лондоні. Там ми з ним познайомилися й одружилися. Не було на світі шляхетнішої людини. На жаль, Мурільйо дізнався, що це непересічна особистість, під якимось приводом відкликав його на батьківщину, а там звелів розстріляти. Передчуваючи свою долю, Віктор Дуранда відмовився взяти мене з собою. Його майно конфіскували, а я залишилася в скруті й з розбитим серцем.
Потім тиранія нарешті впала. Мурільйо врятувався саме так, як ви й сказали. Але ті численні люди, чиї долі він понівечив, чиї рідні та близькі були приречені на муки й смерть, не могли залишити все так, як є. Вони об’єдналися в таємну спілку, яка існуватиме, поки мета не буде досягнута. Після того як ми впізнали в цьому Гендерсоні деспота, мені доручили проникнути в його будинок і стежити за його переміщеннями. Влаштувавшись до нього гувернанткою, я цілком успішно могла це робити. Він, звісно,