Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл
– це величезний страхітливий на вигляд мулат із обличчям кавового кольору явно негроїдного типу. Його помітили після вбивства – констебль Волтерз виявив його та намагався затримати того ж вечора, коли той, набравшись нахабства, знову з’явився у Вістерія-Лодж. Інспектор Бейнс вирішив, що цей візит мав якусь певну мету і, можливо, повториться. Він скасував чатування в будинку, але залишив у кущах засідку. Мулат потрапив у пастку, його затримали вчора ввечері після запеклої сутички, під час якої він жорстоко відлупцював констебля Даунінґа. Очікується, що після того, як затриманий постане перед мировим суддею, його відправлять до в’язниці. Сподіваємося, що цей арешт сприятиме розгадці таємниці».
– Нам треба негайно побачитися з Бейнсом, – вигукнув Голмс, натягаючи капелюха. – Якраз встигнемо перехопити його, поки він не пішов.
Ми квапливо рушили сільською вулицею і, як і очікували, застали інспектора, коли той уже відчиняв двері свого будинку.
– Бачили газету, містере Голмс? – спитав він, подаючи нам свій екземпляр.
– Авжеж, містере Бейнс, бачив. Будь ласка, не вважайте нахабством із мого боку, якщо висловлю вам дружнє застереження.
– Застереження, містере Голмс?
– Я уважно вивчив цю справу, і не особливо впевнений, що ви на слушному шляху. Мені б не хотілося, щоб ви зайшли занадто далеко, перш ніж переконаєтеся, що помилилися.
– Дуже люб’язно з вашого боку, містере Голмс.
– Запевняю, що турбуюся про ваше добро.
Мені здалося, що інспектор мало не підморгнув Голмсу одним із своїх маленьких оченят.
– Ми з вами домовилися працювати незалежно один від одного, містере Голмс. Я так і роблю.
– Так, звісно. Не ображайтеся на мене.
– Що ви, сер, я ж розумію, що ви хочете мені допомогти. Але в кожного з нас свій підхід до справи, містере Голмс. У вас один метод, у мене, можливо, інший.
– Ні слова більше про це.
– Завжди буду радий поділитися з вами своїми новинами. Цей хлопець – справжній дикун, дужий, як ломова коняка, і злий, як чорт. Мало не відкусив Даунінґу великого пальця, перш ніж вони з ним упоралися. Майже не розмовляє англійською, і ми від нього нічого не почули, крім мукання.
– І ви вважаєте, що є докази того, що це він убив свого господаря?
– Я цього не казав, містере Голмс, цього я не казав. У кожного з нас є свої маленькі хитрощі. Пускайте в хід ваші, а я, з вашого дозволу, користуватимуся своїми. Така наша умова.
Коли ми закінчили розмову з Бейнсом, то рушили назад, а Голмс стенув плечима:
– Ніяк не можу збагнути цього чоловіка. Схоже, обраний ним шлях веде до прірви. Що ж, як він каже, кожен із нас має йти своєю дорогою. Потім переконаємося, що з цього вийде. Однак є щось в інспекторі Бейнсу, чого я не здатний зрозуміти.
– Сідайте в це крісло, Ватсоне, – вказав Шерлок Голмс, коли ми повернулися до нашої кімнати в «Бугаєві». – Я хочу, щоб ви краще зрозуміли суть ситуації, оскільки сьогодні вночі мені може знадобитися