ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу. Олександр Дан
сказати, снилося йому що-небудь чи ні. Зрештою, він не пам'ятав свої сни, як то зазвичай буває у багатьох людей після виснажливого дня.
Спочатку він не звертав на це ніякої уваги. Але потім, подорослішавши, років з двадцяти, зрозумів, що снів, справді, не бачить. Але для нього це було природно.
– Знаєте, Амандо, мені сни не сняться вже дуже давно. Взагалі. Здається, що від самого дитинства, – відповів Тревор і, подумавши, ніби згадавши щось дуже важливе, вигукнув: – Кольорові! Певно, кольорові! Це було дуже давно. Але те, що сни були кольоровими, я пам'ятаю напевно.
Аманда здивовано подивилася на Тревора і вимовила:
– Це неможливо, щоб сни взагалі не снилися. Навіть сліпі від народження люди бачать сновидіння, хоча конкретно зорові образи присутні рідко, бо зазвичай задіяні інші відчуття. Можливо, ви їх просто не пам'ятаєте?
– Ні, Амандо. Я точно не бачу снів. Я спробував зараз що-небудь згадати, але зі спогадів сплив тільки один епізод і все. Сон з мого дитинства. Навіть важко сказати, що то було. Навряд чи це був повноцінний сон. Але, окрім нього, я нічого згадати не можу.
Тревор подивився на Аманду і раптом зрозумів, що його це теж дещо здивувало. Начебто сни мають снитися всім, а у нього наразі щось не так. Раніше це його ніколи не турбувало. Ранковий стан людини, що прокинулася, у нього був, як і в інших людей, які після пробудження ніяк не можуть згадати своє сновидіння і навіть не обмірковують це. Але якщо інші люди згодом іноді могли згадати свій сон, то Тревор навіть не думав про це. І зараз він не хотів розповідати Аманді про трагедію, що сталася з його родиною у минулому.
– Добре, спробуймо з'ясувати причину цього дивного явища. Розумієте, сновидіння потрібні людині, щоб розслабити мозок від вражень реальності. Сон – це розвантажувальна, захисна програма для нього, – сказала, усміхнувшись, Аманда і запустила метроном. – Хоча уві сні з людиною відбуваються події, які на певний час залишають у її пам'яті, у серці незабутнє враження, але все це лишень сновидіння, створене для захисту мозку від перевантажень. Надалі все може забутися.
Кімната наповнилася механічним звуком годинникового маятника. Але, незважаючи на монотонну однорідність ритму, звук був дуже приємний на слух, і через деякий час склалося враження, що метроном пульсує разом із серцевим м'язом Тревора.
– Ну що, Треворе, розпочнімо. Лягайте он на ту кушетку, – запропонувала Аманда.
Тревор почувався трохи скуто, але йому самому було цікаво слухати Аманду і він слухняно підійшов до кушетки.
– Іноді людям здається, що сновидіння не було, що їм нічого не снилося, хоча, насправді, сни сняться щоночі, – продовжувала Аманда, – просто коли ми прокидаємося, то забуваємо не тільки сон, а й сам факт його наявності. Усе тому, що надто вже складний людський мозок і занадто мало ми про нього знаємо. Зараз разом із вами ми спробуємо все це збагнути. А заодно я трохи попрацюю і з вашим безсонням.
Тревор ліг, як сказала Аманда, і почав спостерігати за нею.