ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу. Олександр Дан
день! Я нічого не бачу… Я тут… Це сон? Ви – мій сон? Я так розумію… – схвильовано вимовив Тревор.
Аманда ввела Тревора в гіпнотичний сон, але він чомусь повівся не так, як поводяться зазвичай пацієнти. Його тіло напружилося, повіки почали пульсувати, і вона вирішила негайно припинити сеанс.
– Треворе, ви в гіпнотичному сні. Спробуйте заспокоїтися. Усе добре, – голос Аманди був також схвильованим, але залишався твердим. – Я зараз почну відлік, і ви прокинетеся.
– Стоп, Амандо. Зупинися! – запанікував Тревор. – Не треба! Як вам пояснити?… Це для мене єдиний шанс із тисячі! Навіть якщо він прокинеться, переконай його ще на один сеанс.
– Хто – прокинеться? – перепитала здивована Аманда. Сеанс вочевидь пішов не за сценарієм, і треба було щось робити.
– Тревор… Тобто я… Тобто… Мені треба тобі дещо пояснити.
– Добре, Треворе, не хвилюйтеся так. Заспокойтеся, ваше тіло дуже напружене. Так важко утримати контроль. Розслабтеся. – Аманда провела рукою перед очима Тревора. – Що ви бачите перед собою?
– Я ж казав, що нічого. Нічогісінько не бачу, очі ж заплющені… Ну ти молодчина! Нам треба негайно спокійно поспілкуватися. Я так чітко тебе чую!
Аманда подивилася на Тревора. Той спокійно, розслабившись, лежав на кушетці без жодної емоції на обличчі.
Вона була здивована. Тревор із гіпнотичного сну з нею розмовляв на подив голосно і чітко. І найголовніше, здавалося, що він не був під її навіюванням. Він нібито сам намагався спілкуватися, а не тільки відповідати на запитання, як зазвичай буває в роботі гіпнотизера з пацієнтом.
Вона обмірковувала ситуацію, що склалася. В її практиці психолога таке трапилося вперше.
А тим часом Тревор продовжував:
– Амандо, ми з тобою мусимо розібратися в тому, що відбувається зі мною. Або з ним… Коротше, ми маємо розібратися і з’ясувати, хто є хто.
Аманда чула й дивувалася. Її очі були широко розплющені, і вона не розуміла, що відбувається.
– А ви, власне, хто? – нарешті запитала вона.
В її голові промайнула думка про роздвоєння особистості, і вона почала згадувати симптоми цього явища. Ця думка трохи заспокоїла її, оскільки могла об'єктивно пояснити те, що відбувається.
– Я Роберт, – відповів голос. – Роберт з іншого життя Тревора.
– Роберт? – перепитала Аманда. – А з якого іншого життя?
– З найсправжнісінького, але іншого. Принаймні мені так здається. А іноді я не впевнений. Але зараз ви – то, справді, мій сон. Усе, що відбувається з Тревором, – це мій сон, розумієш? І ти теж. Боже мій, я розмовляю зі сновиддям! Здуріти можна!
– Ви розмовляєте зі сновиддям? – спантеличено спитала Аманда. – І давно це у вас?
– Це все вже дуже давно і дуже складно. Так давно, що я і сам уже не розумію, хто є хто.
– Треворе, я не зовсім розумію.
– Амандо, я – Роберт, я ніби всередині свідомості Тревора, тобто це він у мені. Ну не зовсім у мені. Він – у моїх сновидіннях. Тобто як це все пояснити… Але це вперше! Такого ще не було!
– Ну,