Карти на стіл. Агата Крісті
Рейс уже почав підводитися.
– Якщо ви хочете, щоб ми пішли…
Вловивши промовистий погляд місіс Олівер, Баттл на мить завагався. Він прекрасно знав, ким насправді працює полковник Рейс, та й Пуаро не раз співпрацював із поліцією. Проте у випадку з місіс Олівер потрібно було трохи вийти за межі правил. Але суперінтендант Баттл був доброю людиною. Він згадав, як вона сьогодні програла три фунти й сім шилінгів, а проте гідно й безжурно визнала поразку.
– Я не проти, щоб ви залишилися, – сказав він. – Але попрошу вас не втручатися (на цих словах він поглянув на місіс Олівер), а також абсолютно нічого не казати про те, що повідомив нам мсьє Пуаро. Це була невеличка таємниця Шайтани, яка, власне кажучи, з ним і померла. Все зрозуміло?
– Абсолютно, – відповіла місіс Олівер.
Баттл підійшов до дверей і покликав констебля, який чергував у коридорі.
– Зайдіть до маленької курильної кімнати. Там буде Андерсон із чотирма гостями. Скажіть докторові Робертсу, що ми чекаємо на нього тут.
– Я залишила б його насамкінець, – зазначила місіс Олівер. – Я маю на увазі, що зробила б так у книжці, – вибачливо додала вона.
– У реальному житті все трохи не так, – промовив Баттл.
– Я знаю, – сказала письменниця. – У реальному житті все не так добре продумано.
Доктор Робертс увійшов уже не настільки енергійним, як раніше, кроком.
– Слухайте, Баттле, – почав він, – та це якась повна чортівня! Даруйте на слові, місіс Олівер, але так воно і є. Як лікар, я просто не можу в таке повірити! Щоб чоловіка хтось зміг заколоти, доки троє інших людей сидять за якихось кілька ярдів від місця злочину. – Доктор Робертс замахав головою. – Ух! Я на таке ніколи не пішов би! – Кутики його губ легенько здійнялись в усмішці. – То що мені сказати чи зробити, щоб переконати вас, що я не вчиняв цього злочину?
– Ну, можемо обговорити мотиви, докторе Робертс.
Лікар почав активно кивати головою.
– Тут усе просто. У мене не було ані найменшого мотиву зводити бідолашного Шайтану зі світу. Я його навіть добре не знав. Він мені подобався… був таким цікавим чолов’ягою. Щось було в ньому східного. Звісно, я знаю, що ви ретельно вивчите наші з ним зв’язки. Я не дурний і розумію це. Але ви нічого не знайдете. Я не мав абсолютно жодної причини вбивати Шайтану, і я цього не робив.
Баттл кивнув, не змінюючи свого дерев’яного виразу обличчя.
– Гаразд, докторе Робертс. Ви ж розумієте, що я мушу перевіряти всіх і все. Ви ж бо людина розумна. Чи можете ви щось сказати мені про трьох інших гостей?
– Боюся, мені відомо не дуже багато. Деспарда й міс Мередіт я вперше зустрів лише сьогодні. Утім, я чув про Деспарда й раніше – читав його книжку про подорожі, веселі ж байки він там назбирав.
– Чи знали ви, що Деспард був знайомий із містером Шайтаною?
– Ні. Шайтана ніколи не згадував про нього. Як я вже сказав, я чув про нього, але ніколи не зустрічався з ним. Із міс Мередіт я також ніколи раніше не бачився. А з місіс Лоррімер ми знайомі