.
з таким нетерпінням, немов дівчина до шлюбу з коханим, літала вона і тихо шепотіла: «Я вже пішла. Я не тут, хлопчику мій. Але ти ще будеш… можеш бути щасливим». Однак, на жаль, Роман вже того не чув. Він іще раз доторкнувся лобом до вологого, холодного металу ліхтаря і поплентався до батьківської хати, немов не додому, а на гільйотину. За кілька тижнів мало розпочатися гаряче літо тисяча дев’ятсот шістдесят другого року.
Розділ третій
Гайкокрут
Зі світлини за морськими офіцерами благосно спостерігала жінка. Здавалось, вона ледь посміхається своїми очима кольору бурхливого нічного океану, а Михайлу Сергійовичу ввижалося, що ті очі немов би з закарпатського бурштину виготовлено – для нього вони були жовто-гарячими, тигриними, немов лава. Свою єдину ваду – набуту ще за часів Другої світової війни дейтеранопію[7], командир п’ятої БЧ[8] субмарини класу «Фокстрот» приховував люто, з таким самим остервенінням, з яким тигриця з жовто-гарячими очима, які ввижались офіцеру, оберігає своїх тигренят.
Михайло Сергійович підняв очі д’горі і довго дивився на ту світлину. Він знав, що їхній корабель було охрещено ще п’ятдесят дев’ятого року в Ленінграді і його «Хресної Матері» – Тані, дочки головного конструктора субмарини, вже навіть в живих немає. Бо дівчина невдовзі після того, як підводний човен Б-130 було зараховано до списків кораблів ВМФ, померла від раку. Але до того вона на урочистостях на плацу перед всією командою субмарини розбила об її борт пляшку шампанського. І тепер її світлина разом з горлечком від того ігристого займала почесне місце в кают-компанії.
Таня видавалась Михайлу не просто знайомою… А його ровесницею, з котрою він ходив в школу, а потім їхні шляхи розійшлися, і ось тепер вони знову зустрілися і вже навіки будуть разом. Він нерідко подумки і поглядом звертався до неї. За вечерею раптом подумав: «Десь так воно, мабуть, і буде, Таньо. Можливо ми зустрінемось з тобою на тому світі і возз’єднаємось. Бо на цьому світі обоє не знайшли собі пари. А там… все буде по-справжньому. Я стану тобі чоловіком, а потім, як колись, якщо помирає князь, то ховають і княжну. Заживо. І причому – вона йде на це добровільно».
На відміну від Романа Геннадійовича, більш виваженого і свідомого Михайла Сергійовича не злякав би той факт, що його коханої вже немає в живих. Він шукав її, жінку, завжди шукав, хоча б і після смерті. Нехай навіть ту, що померла раніше за нього. Нехай навіть так. Адже головне – спорідненість, а не наявність якихось примарних переваг, як довгі ноги, велика грудь і навіть життя…
Михайло Сергійович наморщив свого орлиного носа – від своїх же занепадницьких думок – і прислухався до розмов в кают-компанії. Побратими обговорювали поточну ситуацію з навчаннями «Корал» і побіжно згадали про приїзд журналістки, що мала взяти у нього інтерв’ю. Він знічев’я відсунув правою рукою на сантиметр ніж для риби від ножа для інших блюд, що вилискували на білосніжній скатертині. Газетярка його мало цікавила, на відміну від успіхів у випробуванні нового озброєння. В кают-компанії вечеряли
Дейтеранопія характерна для 1 % людей. Це форма часткової кольорової сліпоти (різновид дальтонізму), що характеризується зниженою чутливістю до деяких кольорів, в основному зелених відтінків.
БЧ («бече») – поняття з основ корабельної організації, поряд зі службою, основний організаційний підрозділ екіпажу кораблів радянського військово-морського флоту, у віданні якого зосереджені бойові і технічні засоби з певного виду озброєння або обладнання, призначені для виконання певних завдань в бою або повсякденному житті. БЧ-1 – штурманська; БЧ-2 – ракетна, або ракетно-артилерійська, або артилерійська (в залежності від складу озброєння корабля); БЧ-3 – мінно-торпедна; БЧ-4 – зв’язку; БЧ-5 – електромеханічна; БЧ-6 – авіаційна; БЧ-7 – радіотехнічна (управління).