Салимове Лігво. Стивен Кинг
покосити траву, і Док висів там на отих шпичаках, що на вершечку цвинтарних воріт. Весь розпанаханий.
– Що за сучий син, – промовив Флойд вражено.
Делл поважно кивнув, задоволений справленим враженням. Він знав іще дещо таке, що стало гарячою темою сьогоднішнього вечора в місті, – дівчину Флойда бачили з тим письменником, котрий оселився у Єви. Але про це нехай Флойд дізнається сам.
– Раєрсон доправив собачого трупа Паркінсові Ґіллеспі, – сказав він Флойду. – У того така думка, що пес міг сам померти, а зграя якихось дітлахів повісили йо’ заради сміху.
– Ґіллеспі власного гузна від лунки в землі не відрізнить.
– А може, й ні. Скажу тобі, що я думаю, – Делл подався вперед на своїх дебелих руках. – Я думаю, це таки пацанва, авжеж… чорт забирай, я цього певен. Але теє може буть троха серйозніше, ніж просто жарт. Ось, глянь-но, яка штука.
Він сягнув рукою під шинквас і ляснув по ньому газетою, розгорнутою на одній із внутрішніх шпальт.
Флойд узяв її до рук. Заголовок повідомляв: «ПРИХИЛЬНИКИ САТАНИ ОСКВЕРНИЛИ ФЛОРИДСЬКУ ЦЕРКВУ». Він пробіг очима текст. Отже, якоїсь години після опівночі зграя підлітків вломилася в католицьку церкву в Клуїстоні, Флорида, і провела там якогось кшталту нечестиві обряди. Було осквернено олтар, на лавах, сповідальнях та хрестильній купелі набазграно нецензурні слова, а на сходах, що ведуть до притвору, було знайдено ляпки крові. Лабораторний аналіз підтвердив, що, хоча частина тієї крові належить тварині (ймовірно козяча), більшість її людська. Шеф поліції Клуїстона визнав, що жодних прямих доказів у них нема.
Флойд поклав газету.
– Шанувальники Диявола в Лігві? Та бодай тебе, Делле. Ти шукаєш вовків межи вівці.
– Виростки скаженіють, – вперто відказав Делл. – А то ти сам цьо’ це бачиш. Потім тобі новина буде, шо вони на пасовиську Ґріффена людей приносять у жертву. Хочеш іще підзаправитися?
– Ні, дякую, – сказав Флойд, зісковзнувши зі стільця. – Гадаю, я краще піду подивлюся, як там почувається дядько Вінні. Він любив того собаку.
– Передай від мене йому вітання, – сказав Делл, ховаючи назад під шинквас газету – наочний аргумент на пізніше ввечері. – Страх, як жаль за таке почути.
На півдорозі до дверей Флойд затримався і промовив кудись у простір:
– Повісили його на шпичаках, еге? Заради Христа, хотілося б мені злапати тих пацанів, які це зробили.
– Поклонники Диявола, – сказав Делл. – Це б мене ані на цент не здивувало. Не знаю, що воно таке находить на людей у наші часи.
Флойд пішов. Браянтів син вкинув у джукбокс черговий дайм, і Дік Кьорлес почав співати «Поховай цю пляшку разом зі мною»[74].
19:30 вечора.
– І щоб додому раненько, – сказала Мерджорі Ґлік своєму старшому синові, Денні. – Завтра в школу. Я хочу, щоб о чверть по дев’ятій твій брат лежав уже в ліжку.
Денні зам’явся, переступивши з ноги на ногу:
– Я не розумію, навіщо я взагалі мушу брати його
Dick Curless (1932–1995) – уродженець штату Мейн, особливо уславлений «шоферськими» баладами кантрі-співак із соковитим баритоном, що є рідкістю для цього жанру; «Bury the Bottle with Me» – його хіт 1968 року.