Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
останній до вареників, то тато заспівають, бувало:
Ой, вип'ємо, родино,
Щоб нам жито родило,
І житечко, і овес —
І зібрався рід увесь.
На Слобожанщині хлопці та дівчата після вечері на «ніжкові заговіни» збирають зі столу кістки, виходять на подвір'я, стають під коморою і кидають кістками у ворота. Існує повір'я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.
Заміжні жінки увесь цей тиждень справляють «колодку». В понеділок зранку вони збираються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю – це колодка. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що колодка народилася. Купують горілки, сідають за стіп навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з народженням.
Підпивши, жінки розходяться, а колодка залишається в шинку до наступного дня. Так п'ють до суботи, бо ж у понеділок колодка народилась, у вівторок христилась, у середу похрестини, в четвер колодка помирає, в п'ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Розуміється, ніхто за нею не плакав, а пили й гуляли однаковісінько – як при «народженні», так і при «смерті»…
Підпивши, жінки співають:
Масляна, воротися!
До Великодня простягнися,
Від Великодня до Петра,
А від Петра та до тепла…
Крім цього, в понеділок на Масляній заміжні жінки ще ходять по домах, де є дорослі хлопці або дівчата, і прив'язують матерям колодку до ноги. Це кара за те, що не оженили синів чи не повіддавали дочок впродовж останніх м'ясниць. Все це робиться з жартами, сміхом і горілкою.
Дівчата теж в'яжуть колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.
Як і молодиці, дівчата в цей день п'ють горілку і співають:
Не пускає мене мати
На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
– Іди, доню, не барися:
У сінечки та й вернися!
Бо на дворі піст наступає,
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче…
В четвер на цьому тижні господині збираються компаніями і спеціяльно п'ють та гуляють – «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні – «щоб масло не гіркло!»
В п'ятницю – частунок тещі. Колись на Україні був звичай двічі на рік частувати тещу – «щоб горло не пересихало». Хто женився в осінні м'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних свят – якщо добра, або на третій – якщо зла. Хто ж оженився в різдвяні м'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масляну. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на сварливість).
Погулявши отак цілий тиждень, наші люди говорили колись:
«Масляна,