Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
і сказав жінці: «Затули вікно, Горпино, рядиною, хай своєї зірки не бачитиму, як падатиме з неба». Таке було…»[173]
Віра в падаючу зірку не скрізь однакова. Так на Поділлі про падаючу зірку розповідають таку легенду:
«Зірки – це Божі свічі на небі. Диявол чи то, пак, дідько по-нашому хоче, щоб і його свіча горіла разом з Божими. Як тільки той янгол, що свічі пильнує, кудись відвернеться, дідько – тиць та й поставить свою свічку. Але вона довго не горить, бо янгол ходить і оглядає, чи добре свічі горять, – побачить чортову свічку та й скидає її додолу, і ото ми бачимо, як вона падає».[174]
«Обретіння»[175]
Свято знайдення голови Івана Хрестителя або «обретіння» стало в народі святом «обертіння». В цей день «чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію». «Обертаються до нас головами, збираються летіти до нас». «Діти – від хліба, а птахи – до гнізд».[176] «На обретіння прилітають з вирію птахи; це святий Іван чудом своєї голови повертає їх назад додому».[177]
В цей час і справді відбувається масовий приліт пернастих гостей. Першим прилітає жайворонок[178] – справжній благовісник весни в Україні. Він з'являється на наших полях тоді, як сніг ще лежить на горбках і долинах, але весна вже з кожним днем, з кожною годиною все певніше перемагає зиму.
В одній з народніх веснянок про жайворонка дівчата співають:
Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів:
Іще по горах сніженьки лежать,
Іще по долинах криженьки стоять!
А жайворонок ніби відповідає їм:
Ой, я тії сніженьки крильцями розжену,
Ой, я тії криженьки ніжками потовчу![179]
Селяни по жайворонках ворожать на врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» – буде врожай на узбіжжя. Якщо ж жайворонки летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» – буде неврожай.
Прилітають веселі граки[180] і відразу ж приступають до побудови своїх гнізд. Звичайно вони вибирають для гніздування високі, рідко ростучі дерева, і на невеличкій площі поселяється кілька сотень, а то й тисяч граків. Одна пара в'є гніздо поруч з іншою парою, і при цьому всі разом щось дуже голосно говорять між собою чи, може, сперечаються за «будівельний матеріял», який вони безсовісно крадуть один в одного. У всякому разі граки підіймають такий галас і метушню на деревах, як циган на ярмарку, а звідси і народня загадка: «Дорога розлога, на дубі – ярмарок».[181] Відповідь: граки на деревах.
Вслід за граками летять з вирію дикі гуси.[182] Вони починають летіти дуже рано: ще сніг лежить на полях, ще ставки й озера не розмерзаються. Летять вони в цей час табунами, дуже високо і переважно вночі; їх легше почути, ніж побачити, бо під час лету гуси іноді кричать – перегукуються між собою.
Іноді трапляється так, що гуси летять одинцем або
З оповідань Свирида Галушки.
С. Кордишівка на Поділлі.
Перше і друге віднайдення Чесної Голови св. Івана Хрестителя – 9 березня за новим стилем або 24-го лютого за старим.
Михайло Грушевський. «Історія укр. літератури», ч. 1. Київ – Львів, 1923. Стор. 166.
Запис від Ганни Г-к, с Кордишівка на Поділлі.
Жайворонок польовий (Alauda arvensis), з громади горобцевих. Зимує в північній Африці або в Індії, прилітає до нас на початку березня, а відлітає в жовтні. Живе в полях, там і в'є гніздо просто на землі. Кладе від З до 6 плямистих яєчок. Починаючи співати, жайворонок швидким летом підіймається вгору, описуючи велику спіралю. Згори летить спочатку повільно, а потім раптово складає крильця і «каменем» падає додолу. Живиться комахами, хлібними зернами і насінням бур'янів. П'є росу з лиця трави, і це дозволяє йому жити і в посушливих степах південної України.
За П. Чубинським. III, стор. 110.
Граки (Corvus frugilegus).
M. Номис. Загадки. Стор. 292. «Укр. нар. припов. і таке інше».
На Україні водиться кілька видів диких гусей, але найбільш розповсюджений вид – сірі гуси (Anser anser). Від цього виду походять і наші свійські гуси (Anser domestikus). Всі види диких гусей на Україні є лише літніми мешканцями, а на зиму відлітають у вирій.