Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

      Про св. Харлампія ми зустрічаємо згадку і в Чубинського (т. III, стор. 7): «Св. Харлампій – покровитель свійських тварин. В цей день багаті селяни – власники худоби наймають молебень. В тих селян, які цей день святкують, худоба буде в доброму стані».

      Чубинський документує свій запис селом Іваньківці на Переяславщині. Отже, св. Харлампія, як покровителя худоби, знають не тільки на Волині, а і на Полтавщині. Однак, згідно з відомостями, які вже є в етнографічній літературі, св. Влас на Україні популярніший, ніж св. Харлампій.

      Нам відомо, що по християнізації України-Руси місце поганських богів зайняли християнські святі. Згідно з народнім уявленням, вони стали покровителями тих ділянок людського життя, якими опікувались давніше поганські боги. Так громовержця Перуна замінив святий пророк Ілля, а Волоса – святий мученик Влас.

      Легенда каже, що святий мученик Влас жив у IV столітті по Р. X., що був він покровителем лісових звірів і опікувався бідними людьми. На доказ такої опіки розповідається, як святий Влас повернув бідній вдові вепра, якого вкрав вовк.[170]

      На півночі, в районі ріки Вега,[171] в лісах Вологородського і Архангельського повітів було багато церков і каплиць в ім'я святого Власа. Празник на честь цього мученика селяни відзначали тим, що приносили до церкви продукти скотарства, а найбільше коров'ячого масла. Цей, дуже цікавий звичай описав етнограф И. Снєґірьов:

      «Донині (тобто до 1838 року. – О. В.), серед лісів, стоїть древня церква в ім'я святого Власа, ікона якого явилась 19-го січня (старого стилю. – О. В.), як повідає місцевий переказ. В цей день з усієї Вельської округи селяни з'їжджаються і сходяться молитись заступникові своїх інтересів. Тоді парафіяльний священик відправляє там обідню, потім служить загальний і нарешті приватні молебні для молільників. Туди приносять коров'яче масло, яке з поклоном кладуть перед образом св. Власа. За одне свято збирається від 30 до 40 пудів масла; частина його дається священикові з причетом, а решта залишається на користь церкви. В інших парафіях Шенкурської і Вельської округ так само святкують день св. покровителя скотарства в суботу перед св. П'ятидесятницею… Як у празник св. мученика Флора і Лавра приводять коней до церкви для скроплення їх свяченою водою, так і до церкви св. Власа приводять корів, особливо під час падежу, і співають обітні молебні. Цей святий зображений на іконі (в одній із новгородських церков) в оточенні худоби…»[172] Як бачимо з цього опису, на далекій півночі, де ідеї християнства прищепилися і слабше, і значно пізніше, поганські звичаї (навіть принесення жертви – масло!) добре збереглися. Правда, ці звичаї християнізувалися були вже настільки, що відбувалися перед християнським святим мучеником Власом. На закінчення цього короткого нарису про день святого Власа згадаємо, що на Чернігівщині і в південних районах Київщини «Власові морози» вважаються останніми в році, а тому існує приповідка:

      «Святий